Читати книгу - "День падіння з висоти., Лія Серебро"

  Тихі кроки за дверима. Олександр відкашлявся, увійшов і зачепився за сукню, яку я так і залишила на підлозі поруч із зіпсованими туфлями.

-Що це ще таке!  Що за херня валяється! - вилаявся він і одразу ввімкнув світло.

    Я поморщилася від яскравого світла, бо досить довго просиділа в темряві, занурившись у свої думки про нього і про нас загалом.

-Не спиш? - здивувався він, піднявши сукню з підлоги й намотавши її наполовину на руку. - І туфлі зіпсовані... - з жалем додав він.

-Більше ти ні про що зараз не переживаєш? Тебе тільки туфлі й сукня хвилюють? - запитала я, прикусивши внутрішню сторону щоки.

-Ну що ти починаєш...

   Він підійшов до мене, а я відійшла назад рівно на два кроки.

-Образилася все ж таки... - підмітив він і скинув нарешті на крісло сукню з руки.

-А ти вважаєш, що не повинна ображатися? - продовжувала обережно цікавитися я.

-Там нічого цікавого для тебе не було. Можеш не шкодувати про те, що не пішла... - спокійно відповів він, вальяжно знімаючи з себе сорочку.

-Ти зараз вдаєш ідіота чи мені здається? - не втрималася я.

-Ах так! - вигукнув він. -Мила, як твій ніс?

   Зображуючи співчуття, він наблизився до мене, щоб помилуватися наслідками удару об стіну. Узяв моє обличчя за підборіддя й уважно вдивлявся в нього.

-Милуйся, і це твоїх рук справа... - тихо промовила я, не відводячи погляду від його обличчя.  - Скажи, ти ж це спеціально зробив?

-Про що ти говориш? - його очі забігали при цьому в різні боки, він ніби намагався згадати про щось. - Я й не думав у той момент, що все так може закінчитися, а ти не втримаєшся на сходинках! У кишені завібрував телефон! Ти ж сама бачила, що щойно я переконався, що з тобою майже все гаразд, я одразу відповів на виклик!

   Він відпустив нарешті моє обличчя, припинивши його роздивлятися.

-А хіба зі мною все було гаразд? Кров хльостала з розбитого носа, а ти поспішав скоріше піти! Інший би...

-А що інший би? - повільно запитав він, розтягуючи кожне слово.

-Нормальний чоловік не залишив би ось так от свою жінку і не важливо, винен він у цьому чи ні! - підвищила я голос.

-Тобто, я не нормальний? - так само повільно вимовляв він кожну фразу мені у відповідь.

      З очей його повіяло одразу ж холодом і гнівом, що невідворотно насувається. Але саме зараз я не хотіла здавати назад і набравши повні легені повітря продовжила:

-Ти байдужий! Для тебе немає нічого важливішого крім твоєї роботи! Ти не рахуєшся зі мною ні в чому!

   Я спостерігала, як він із зусиллям тримає себе в руках зараз.

-Відповідай, мені тільки чесно! Ти ж не любиш мене, ти себе тільки любиш! Навіщо я тобі?

   Я раптом змінила риторику спілкування з ним, бо він занурився в себе і всередині його назрівала буря. Це було видно по кулаках, які він стискав до білястості кісток на пальцях, і жовна, які інтенсивно грали на його вилицях.

-Ти так і не відповіла! Я, по-твоєму, не нормальний чоловік для тебе? Я прихистив тебе, забравши з тієї щенячої будки, в якій ти танцювала! Ти ні в чому не маєш потреби тепер, а що я чую у відповідь? Де твоя вдячність? Де вона??? - він підскочив до мене і почав трясти немов синтепонову іграшку.

-А що ж ти відразу не озвучив умови для подяки? - кричала я у відповідь.

-Хвойда!!!

    За образою послідував удар долонею по щоці.

-Це - тобі за ненормального! Тварюка невдячна!

   Я тут же нігтями вчепилася в його обличчя і шию, намагаючись дістатися до його очей. Але він спритно перехопив мою руку і, утримуючи її у висячому положенні, злісно прошипів мені прямо в обличчя:

-Сил не вистачить, мила...

  Схопив і утримував мене міцно, поки я відчайдушно намагалася вирватися на волю.

-Пусти!!! - завила я, відчуваючи, що сили вириватися покидають мене.

-А раніше ми так не робили, крихітко... Це дуже заводить мене... – прошипів  він мені у вухо, обдаючи шию гарячим і частим диханням.

-Пусти! - задихаючись від безсилля й обурення повторила я.

-Тобі сподобається... - збудженим голосом відповів він мені, одним рухом руки різко знімаючи трусики з мене.

    Продовжуючи утримувати мене зі спини однією рукою біля шиї, іншою руку він міцно зафіксував на моїх грудях.

-По-поможіть!!! - слабким голосом спробувала покликати я на допомогу, чітко розуміючи, що всі мої заклики  будуть безуспішними.

    Він лише злобно посміхнувся у відповідь. Розстебнув ширінку і увійшов у мене без попередніх пестощів,  Олександр був настільки перезбуджений, що його вистачило рівно на кілька хвилин. Кілька хвилин лютих і жорстких фрикцій з його боку, і я зрозуміла, що він уже на піку блаженства.

   Я вирвалася з його сильних, накачаних у чортовому спортзалі рук, скориставшись секундною паузою після сексу.