Читати книгу - "ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло"

Він каже: «Вони керують в’язницею».

Батько запитує про громадянські права, і тут жорстко втручається Барден: «У нього нема ніяких громадянських прав».

Батько: «Ну, думаю, що є, можливо...» (Ми не можемо добре розчути його аргументи Барденові, який не боїться цього цивільного.)

Барден: «Люди у в’язниці позбавлені громадянських прав».

Батько (роздратовано): «У всякому разі, скільки у нас часу на розмову?», «Лише десять хвилин», — відповідає Барден.

Батько сперечається щодо того, скільки часу залишилося. Барден змилостивлюється і дає їм ще п’ять хвилин. Батько хоче приватнішої атмосфери. Барден відповідає, що так не дозволено для відвідувачів цієї тюрми. Батько дужче засмучується, але, дивно, що теж дотримується правил і приймає це зазіхання на свої права з боку хлопця, який грається в охоронця.

Батько розпитує більше про правила, «Сержант» розказує про пере клички, «вправи», співання і вимкнення світла.

Батько: «Саме цього ти очікував?».

«Сержант»: «Я чекав гіршого».

Батько, не ймучи віри, викрикує: «Гіршого? Як гіршого?».

Барден знову перебиває. Його небажана присутність уже явно дратує батька. Охоронець розказує, що спочатку було дев’ять в’язнів, але нині лишилося тільки п’ять. Батько запитує, чому.

«Сержант»: «Двох звільнено достроково, а двоє перебувають під макси мальною охороною»[96].

Батько: «Максимальною охороною? Де?».

Він насправді не знає. Батько запитує, чому вони під максимальною охороною.

«Сержант»: «Вони стали проблемою в плані дисципліни».

Барден водночас відповідає: «Тому що вони були поганими».

Батько: «Ти відчуваєш себе як у тюрмі?».

«Сержант» (сміючись, ухиляється від прямої відповіді): «Ну... я ніколи не був у в’язниці раніше». (Батько сміється.)

Барден вибігає на галас ззовні. Вони опинилися на самоті.

Поки охоронця немає, вони розмовляють про умовно-дострокове звільнення «Сержанта». Той упевнений, що отримає його, бо дотепер був найпокірнішим в’язнем. Утім, він усе ще переймається: «Я не знаю, які критерії отримання умовно-дострокового звільнення».

«Час сплинув», — оголошує Джефф Лендрі. Батько і син встають, щоб обнятися, але натомість обмінюються рукостисканням і кажуть одне одному: «До зустрічі».

ГОМОФОБІЯ ПОКАЗУЄ ОГИДНЕ ОБЛИЧЧЯ

Коли я повернувся з короткого обіду в студентській їдальні, то побачив, що порушник спокою 5704-й стоїть у центрі Двору, тримаючи стілець на голові. Стілець на голові! Гельманн кричить на «Сержанта», йому вторує Барден. Гарний в’язень Джеррі (5486), який був майже непомітним, відчужено стоїть навпроти стіни, а 7258-й віджимається. Мабуть, 416-й повернувся до карцеру. Гельманн запитує 5704-го, чому той тримає стілець на голові, хоча це ж саме він наказав носити стілець як капелюх. Ув’язнений сумирно відповідає, що просто виконує накази. Він виглядає пригніченим, схоже, що вся його бувала мужність вичерпалася. Барден каже йому не виглядати ідіотом і зняти стільця. Потім Барден б’є кийком у двері Ями: «Час добре проводиш, 416-й?»

Настав час Гельманнові перетворитися на режисера нічної драми. Він буквально відсуває Бардена вбік. (Доброго охоронця Джеффа Лендрі ніде не видно, відколи почалися відвідини.) «У тебе й так руки догори, 7258-й, то зіграй роль Франкенштейна. 2093-й, ти будеш нареченою Франкенштейна і станеш ось тут».

«Йди туди», — каже Гельманн «Сержантові».

«Сержант» запитує, чи потрібно йому щось робити.

«Звісно, ти маєш це зіграти, ти будеш нареченою Франкенштейна. 7258-й, ти — Франкенштейн. Йди сюди як Франкенштейн і скажи, що кохаєш 2093-го».

Як тільки 7258-й починає наближатися до своєї «нареченої», Барден його зупиняє:

«Франкенштейн не так ходить. Тебе не просили ходити, як ти ходиш».

Гельманн дуже агресивно шарпає Габбі (7258) за руку, тягне назад і змушує йти, як належить Франкенштейнові.

Номер 7258: «Я кохаю тебе, 2093-й».

«Ближче! Ближче!» — кричить Барден.

Номер 7258 уже стоїть упритул до «Сержанта»: «Я кохаю тебе, 2093-й».

Гельманн заводить руки їхні за спини й зіштовхує докупи, їхні тіла торкаються.

І знову Габбі-«Франкенштейн» (7258) каже: «Я кохаю тебе, 2093-й». Гельманн сварить «Сержанта» за посмішку: «Хіба я дозволив тобі усміхатися? Це не смішно! На підлогу, десять віджимань!».

Оскільки 7258-й і далі тримає руки перед собою, його одяг задерся і частково відкрив геніталії. «Сержантові» наказують сказати Джеррі (5486), що він його кохає, той неохоче це робить.

«Ну, хіба не мило? Хіба це не мило?» — знущається Барден.

Гельманн стає тепер перед 5486-м.

«Ти посміхаєшся? Може, ти теж його кохаєш? То підійди до нього і зізнайся в цьому!»

Джеррі (5486) робить це без вагань, але тихо: «2093-й, я кохаю тебе».

Гельманн люто кидається зі словесними нападками то на того в’язня, то на іншого.

«Опусти руки, 7258-й. Чому від тебе так тхне?»

«Ну, ви всі, вонючі в’язні, на підлогу. Зіграймо в довгу лозу».

Арештанти починають гру, але їм складно: злітають капці, а коли перестрибують через нахилених товаришів — одяг задирається, оголюючи геніталії. Вони не можуть зробити все правильно, і Барденові, здається, трохи незручно через цю гру. Можливо, для нього вона занадто відверта чи гомосексуальна. Гельманн спрощує забаву, наказуючи 2093-му і 5704-му гратися тільки вдвох. Вони й далі намагаються перестрибувати один через одного, а Барден тихо бурмоче від невдоволення.

Ця гомоеротична гра нездорово впливає на Гельманна:

«Хіба не так роблять собаки? Чи це не по-собачому? Ось він вже готовий, стоїть за тобою, у собачій позиції? Чому би вам не зробити як собакам?»

Б’юся об заклад, коли високий в’язень Пол (5704) як голова комісії з розгляду скарг арештантів розповідав про погане ставлення з боку охоронців, то навіть подумати не міг, що охоронці дійдуть до такого. Він явно стривожений і говорить «Джонові Уейну», що виконувати його наказ «дещо непристойно».

Гельманн сприймає це зауваження як ляпас: «Для мене рожа твоя — дещо непристойне. Заткнися і грай у довгу лозу».

Джефф Лендрі повільно приєднується, стає позаду 5704-го і приглядається. Він вочевидь зацікавлений тим, що відбувається, але тримає руки в кишенях, демонструючи нейтралітет і байдужість. Лендрі не носить дзеркальних окулярів, що додають знеособлення, попри нагадування начальника робити це.

«Прикро ображати витончену натуру цього чутливого в’язня», — каже Гельманн насміхаючись.

Бардену вдається зупинити це дійство, яке йому не подобалося від початку: «Мене ця гра дістала. То дурість». Охоронці повертаються до своєї традиційнішої забави — переклички.

НОВА МОРАЛЬНА ІДЕНТИЧНІСТЬ «СЕРЖАНТА»

Гельманнові нудно. Він ходить туди-сюди уздовж шеренги втомлених в’язнів. Раптом обертається і спрямовує свій гнів на «Сержанта»: «Чому ти такий дуполиз?» — «Не знаю, пане наглядачу».

«Що ти так сильно стараєшся бути слухняним?»

«Сержант» його не боїться і продовжує гру: «Слухняність у