Читати книгу - "Квіти для Люсі , Лада Короп"

— Антон, не треба. Навіщо все це? — Тобі не сподобалося? Ну вибач. Зазвичай жінки не жаліються на мене у таких питаннях... 

— Справа не в цьому. Невже ти думаєш що шлюб без пристрасті та почуттів можливий? 

— Люся, ти хороша й добра дівчина. Мої родичі в захваті від тебе. Настане час й ми покохаємо один одного. Зрештою ми люди, а не роботи. 

— Антон, я маю тобі в дечому зізнатися, — починаю говорити. Врешті якщо він хоче мене за дружину, то має знати правду про мої почуття до його брата. — Добре, кажи. Я уважно слухаю. 

— Антон, я..., — як тільки починаю говорити в Антона дзвонить телефон. Він відходить й декілька хвилин розмовляє, потім повертається назад. 

— Перепрошую. Телефонувала Ліка, дівчина Тараса й запрошувала нас з тобою на вечерю на честь її дня народження. 

Слова Антона наче важкий камінь лягає на моє серце. Мені хочеться плакати від цього у горлі стає ком. Як так?

 — То вони разом? — перепитую, щоб впевнитися у тому, що я зазнала краху у своїх почуттях. 

— Так, напевно. Та це не має значення. Я сказав що ми прийдемо. То у чому ти там хотіла мені зізнатися? — уточнює Антон. 

— Та так. Ні в чому, — махаю рукою, а потім додаю, — Знаєш я тут подумала, а я згодна на твою пропозицію. 

— Ти серйозно? Фух, ти навіть не уявляєш який я радий, — промовляє Антон й бере мене за руки. Потім міцно стискає їх. 

— Я теж рада, — кажу з гіркотою у голосі. Відчуваю важкий біль у грудях. Невже його почуття були брехнею? 

Як Тарас так міг вчинити зі мною? З нами? Що ж можливо завтра на вечері мені вдасться поставити йому це запитання? Антон починає мене обіймати, а я відчуваю тільки спустошення. Вперше в житті розумію як це неприємно коли тобі нав'язують свою увагу. Зараз я Антону навіть співчуваю, бо буквально три місяці тому я була така ж сама. А зараз я б віддала все на світі за увагу іншого чоловіка та тільки йому я зовсім не потрібна.