Читати книгу - "Відьмак. Останнє бажання"

Дун піднявся з лавки. Головою сягав стелі.

— Вийди, дівко, — буркнув він. — Забирай бабцю і вийди звідси!

— Хто вона, мосьпане Дуне? — запитав відьмак, коли за бабцею і Ліле зачинилися двері. — Хто ця дівчина? Чому користується у вас більшою пошаною, ніж та холерна книга?

— Не ваше діло. — Дун глянув на нього, й у погляді тому не було доброзичливості. — Мудрих жінок ви у себе в містах переслідуйте, на багаттях паліть. У нас того не було й не буде.

— Ви мене не зрозуміли, — сказав відьмак холодно.

— Бо я й не намагався, — буркнув Дун.

— Я це помітив, — процідив Ґеральт, також не вдаючи сердечності. — Але одну важливу річ вам краще зрозуміти, мосьпане Дуне. Усе ще не пов’язує нас жодна угода, усе ще я не взяв жодних зобов’язань. Ви не маєте підстав уважати, що купили собі відьмака, який за срібний грош або півторак зробить те, що ви зробити не зуміли. Або не забажали. Або не можна вам. Аж ніяк, мосьпане Дуне. Не купили ви собі ще відьмака, і я не думаю, що вам те вдасться. Не з вашим небажанням розуміти.

Дун мовчав, міряючи Ґеральте похмурим поглядом. Кропивник закашлявся, покрутився на лавці, шурхнув личаками по глинобитній долівці, а тоді раптово випростався.

— Пане відьмаче, — сказав. — Не сердьтеся. Ми-тко розповімо вам, що і як. Дуне?

Старший поселення кивнув, дозволяючи, й усівся.

— Коли ми сюди їхали, — почав Кропивник, — ви-тко бачили, як тут усе росте, які тут врожаї знімають. Так воно тут завжди є — так, як в іншому місці непросто побачити, якщо можна взагалі побачити. Тож у нас саджанці й посівне зерно річ важна, ми-тко ними й данину платимо, і продаємо, і міняємо…

— Що спільного те має з дияволом?

— А має. Диавол раніше тільки набридав і по-дурному пустував, аж тут став зерно красти. Спочатку стали ми носити йому-тко потрошку на камінь у коноплях, думав я — нажереться і заспокоїться. Аж ніяк: крав далі, аж гуло. А вже як ми перед ним запаси ховати почали по сараям та стодолам, на три замки замкненим, то він-тко розлютився, пане, ричав, бекав, «ук-ук» волав, а коли він «ук-ук», тоді краще ноги у руки. Грозився…

— …що трахати буде, — втрутився Любисток із широкою посмішкою.

— Це також, — погодився Кропивник. — А ще про червоного півня згадував. Щоби довго не базікати: як він-тко красти не зміг, зажадав данину. Наказав зерно собі й інше добро носити аж мішками цілими. Тоді ми і розізлилися, та вирішили йому хвостату жопу придавити. Але…

Кмет кашлянув та опустив голову.

— Не тра крутити, — раптом відгукнувся Дун. — Погано ми-тко відьмака оцінили. Кажи все, Кропивнику.

— Бабця заборонила диавола бити, — швидко сказав Кропивник. — Але ж ми знаємо, що то Ліле, бо бабця… Бібця тільки те говорить, що Ліле їй скаже. А ми-тко… Ви ж самі знаєте, пане відьмаче. Ми слухаємо.

— Я помітив, — криво посміхнувся Ґеральт. — Бабця ваша може тільки підборіддям трясти та мимрити текст, якого й сама не розуміє. А на дівчину ви наче на скульптуру богині дивитеся, із відкритим ротом, уникаючи її очей, але намагаючись угадати її бажання. А бажання її — то для вас наказ. Хто вона, та ваша Ліле?

— Ви ж угадали, пане. Віщунка. Ну, Мудра, значить. Але не кажіть про те нікому. Просимо вас. Якби воно до володаря дійшло, або ж, не дай боги, до намісника…

— Не бійтеся, — серйозно сказав Ґеральт. — Знаю, у чому річ, і вас не видам.

Дивні жінки й дівчата, які траплялися по селах і яких назвали віщунками або ж Мудрими, не користувалися надмірною симпатією у вельмож, котрі збирали данину й отримували зиски з рільництва. Рільники завжди зверталися до мудрих за порадами, майже у кожній справі. Вірили їм сліпо й безмежно. А ухвалені на основі таких порад рішення часто кардинально суперечили політиці панів та володарів. Ґеральт чув про радикальні й незрозумілі випадки — про винищення племінних стад, припинення сівби чи жнив і навіть про міграції цілих сіл. Тож володарі викорінювали «забобони», не вибираючи засобів. Кмети ж дуже швидко навчилися Мудрих переховувати. І слухати їх порад не припинили. Бо, як підказував досвід, одне було безсумнівним — у далекосяжній перспективі завжди виявлялося, що Мудрі мали рацію.

— Ліле не дозволила нам диавола убити, — продовжував Кропивник. — Казала так зробити, як книга каже. Як знаєте, не вийшло. Були вже клопоти з володарем. Як ми-тко менше, ніж завжди, зерна у данину віддали, він мало ротяку не роздер, так репетував та погрожував. Тож ми про диавола йому-тко навіть не писнули, бо володар у нас суворий і на жартах аж ніяк не знається. А тоді ви нам і трапилися. Я питав Ліле, чи можна вас… найняти…

— І що?

— Сказала через бабцю, що спочатку повинна вона на вас-тко глянути.

— І глянула.

— Глянула. І признала вас, знаємо ми те, можемо зрозуміти, що Ліле признає, а що ні.

— Вона до мене й слова не вимовила.

— Ні до кого, окрім бабці, вона й слова ніколи не вимовила. Але якби вона вас не признала, то до світлиці нізащо не увійшла б.

— Гм… — задумався Ґеральт. — Це цікаво. Віщунка, яка замість того, щоби віщувати, мовчить. Звідки вона у вас узялася?

— Ми-тко не знаємо, пане відьмаче, — пробурмотів Дун. — Але з бабцею, як те старі пам’ятають, було так само. Попередня бабця також пригріла неговірку дівку, що невідомо звідки з’явилася. А та дівка — це зараз саме наша бабця. Дідо мій казали, що бабця отако-тко відроджується. Як ніби місяць на небі відроджується і щоразу новим є. Не смійтеся…

— Я не сміюся, — покрутив головою Ґеральт. — Забагато я бачив, аби такі речі мене смішили. Я у ваші справи носа встромляти не думаю, мосьпане Дуне. Питаю тому, що хочу встановити зв’язок між Ліле та дияволом. Ви ж хіба й самі не зрозуміли, що такий зв’язок існує? Тож якщо вам потрібна ваша віщунка, можу вам одне порадити за диявола: ви мусите його полюбити.

— Знаєте, пане, — сказав Кропивник, — тут не тільки про диавола йдеться. Ліле нікого не дозволяє кривдити. Жодну істоту.

— Звичайно, — втрутився Любисток. — Бо всі віщунки походять із того самого кореня, що й друїди. А друїд, коли ґедзь із нього кров буде ссати, ще й смачного йому побажає.

— Ви це точно сказали, — усміхнувся легенько Кропивник. — Влучно. Те саме було в нас із вепрами, що овочі рили. І що? Вигляньте у вікно: овочі наче писанки. Знайшовся