Читати книгу - "Відьмак. Останнє бажання"

— Розумію, — відповів Ґеральт. — Аякже. Але нічого не вийде. Ліле чи ні, а диявол ваш — це сільван. Рідкісне, але розумне створіння. Я його не вб’ю, мій кодекс те забороняє.

— Якщо він розумний, — відгукнувся Дун, — достукайтеся до його розуму.

— Саме так, — підхопив Кропивник. — Як диавол розум має, значить, по-розумному й зерно краде. Так ви-тко, пане відьмаче, довідайтеся, про що йому йдеться. Адже він того зерна не жере. Не стільки. Навіщо йому зерно? На зло нам чинить, чи як? Чого він бажає? Довідайтеся та виженіть його з околиць якимось відьмачим способом. Зробите те?

— Спробую, — вирішив Ґеральт. — Але…

— Але що?

— Книга ваша, людоньки, застаріла. Розумієте, до чого я веду?

— Як по правді, — буркнув Дун, — то не дуже.

— То я вам розтлумачу. Отож, мосьпане Дуне, мосьпане Кропивнику, якщо ви розраховуєте, що допомога моя обійдеться у срібний грош чи півторак, то ви холерно помиляєтеся.

V

— Гей!

З гущавини пролунав шелест, гнівне «ук-ук» і потріскування тичок.

— Гей! — повторив відьмак, завбачливо сховавшись. — Покажись-но, рокіто.

— Сам ти рокіто!

— Тоді як? Диявол?

— Сам ти диявол! — Козеріг вистромив голову з конопель, шкірячи зуби. — Чого хочеш?

— Порозмовляти.

— Смієшся, чи як? Думаєш, не знаю, хто ти такий? Хлопи тебе найняли, щоби мене звідси викинути, га?

— Точно, — признався Ґеральт байдуже. — І про те, власне, я хотів поговорити. Нужбо — домовимося?

— Оно що тобі дошкуляє, — забекав диявол. — Хотів пирогів задарма поїсти? Зі мною такі номери не пройдуть, беее! Життя, людино, це змагання. Виграє кращий. Хочеш у мене виграти, то доведи, що ти кращий. Замість домовлятися — змагатися. Переможець диктує умови. Пропоную перегони, звідси й до старої верби на греблі.

— Не знаю, де гребля і де стара верба.

— Якби ти знав, я б перегонів не пропонував. Люблю змагатися, але не люблю програвати.

— Я помітив. Ні, навипередки ми не бігатемо. Спекотно нині.

— Шкода. То, може, позмагаємося іншим чином? — Диявол вишкірив жовті зуби й підняв із землі чималий камінь. — Знаєш гру «Хто голосніше гукне?» Я гукаю першим. Прикрий очі.

— Маю іншу пропозицію.

— Уважно слухаю.

— Ти підеш звідси без змагань, перегонів і гукання. Сам, без примусу.

— Запхай цю пропозицію a d’yeabl aep arse. — Диявол проявив знання Старшої Мови. — Я звідси не піду. Мені тут подобається.

— Але ти занадто тут набешкетував. Перебрав із жартами.

— Düweisheyss тобі до моїх жартів. — Сільван, як виявилося, знав також і ґномську. — А ціна твоїй пропозиції — стільки й що і Düweisheyss. Нікуди я не піду. Хіба що ти переможеш мене у якійсь грі. Дати тобі шанс? Пограємо у загадки, якщо ти силових ігор не любиш. Зараз загадаю тобі загадку, якщо відгадаєш її — ти виграв, а я звідси йду. Якщо тобі не вдасться — я залишаюся, а йдеш ти. Напруж мізки, бо загадка не з легких.

Не встиг Ґеральт запротестувати, як диявол забекав, затупотів ратицями, шмагнув по землі хвостом і вимовив:

— Рожеві листочки, крапчасті стручки,

Росте в м’якій глині поблизу ріки,

На довгій стеблині крапчастий цвіт.

Коту не показуй, бо з’їсть на обід.

— Ну, що воно таке? Угадуй!

— Поняття не маю, — байдуже зізнався відьмак, навіть не намагаючись задуматися. — Може, в’юнкий горішок?

— Невірно. Ти програв.

— А як звучить справжня відповідь? Що має… гм… крапчасті стручечки?

— Капуста.

— Слухай-но, — гарикнув Ґеральт. — Ти починаєш діяти мені на нерви.

— Я попередив, — зареготав диявол, — що загадка не з легких. Отож-бо. Я виграв, тож залишаюсь. А ти йдеш геть. Прощаюся без жалю.

— Ще хвилину. — Відьмак непомітно встромив руку в кишеню. — А моя загадка? Я хоча б маю право на реванш?

— Ні, — запротестував диявол. — З якого дива? Адже я можу не вгадати. Ти мене за дурня маєш?

— Ні, — покрутив Ґеральт головою. — Я маю тебе за злостивого, зухвалого бовдура. Зараз пограємося у зовсім нову, невідому тобі гру.

— Ха! Оце діло! Що за гра?

— Гра зветься, — повільно промовив відьмак, — «Не роби іншому те, що й тобі неприємно». Очі можеш не заплющувати.

Ґеральт зігнувся у блискавичному замаху, дюймова залізна кулька різко свиснула в повітрі й тріснула диявола просто межи рогів. Створіння гепнулося навзнак, наче громом бите. Ґеральт довгим стрибком, щучкою, кинувся між тичками та ухопив його за волохату ногу. Сільван забекав та зашарпався, відьмак сховав голову за плече, але у вухах йому таки задзвонило, бо диявол, хай і нікчемної статури, копнув із силою злобного мула. Він спробував вчепитися у ратицю, що била й копала, але не зумів. Козеріг заборсався, замолотив по землі руками й стусанув його знову, просто у чоло. Відьмак вилаявся, відчуваючи, як нога диявола вислизає з його пальців. Обидва покотилися в різні боки, із тріском ламаючи тички і плутаючись у конопляних стеблах.

Диявол підскочив першим і кинувся, схиливши рогату голову. Але Ґеральт уже також певно стояв на ногах і без зусиль уник атаки, а тоді схопив створіння за ріг, сильно шарпнув, повалив на землю і притис колінами. Диявол забекав і плюнув йому просто в очі, та ще й таким способом, якого не посоромився б і верблюд із надміром слини. Відьмак рефлекторно відсахнувся, не відпустивши, втім, рогів диявола. Сільван, мотиляючи головою, ударив обома копитами назад і, що найдивніше, обома влучив. Ґеральт брудно вилаявся, але не звільнив захвату. Відірвав диявола від землі, притис до тичок, що тряслися, наче у пропасниці, і з усіх сил копнув у волохате коліно, після чого схилився і наплював йому просто в вухо. Диявол завив і заклацав тупими зубами.

— Не роби іншому те… — видихнув відьмак, — …що й тобі неприємно! Граємо далі?

— Блеблеблеееее!!! — Диявол булькотів, вив і завзято плювався, але Ґеральт міцно тримав його за роги й нагинав голову донизу, завдяки чому плювки диявола летіли йому ж на ратиці. Ті дерли землю, здіймаючи хмари куряви й трави.

Наступні кільки хвилин минули в інтенсивному борюканні, обміні лайкою і копняками. Ґеральт якщо чомусь і радів, то виключно факту, що його ніхто не бачить, бо ж сцена виглядала занадто ідіотично.

Черговий копняк роз’єднав і розкидав їх у протилежні боки гущавини конопель.

Диявол знову випередив відьмака — звівся і кинувся навтьоки, помітно кульгаючи. Ґеральт, важко дихаючи і витираючи обличчя, кинувся навздогін. Продерся крізь коноплі й увірвався у хміль. Відьмак почув тупіт коня, що мчав галопом. Звук, на