Читати книгу - "Оголений нерв"

Взимку рідко хворіє на застуду, а з настанням тепла обов’язково підхопить. Коли лікар відправив її на лікарняний, вперше за все життя зраділа. Для неї робота завжди була в радість, ніколи не відчувала її як тягар. Іноді свекруха казала, що таких трудоголиків у нинішньому поколінні вже нема. На роботу Настя ніколи не спізнювалася, навпаки, вранці приходила першою, раніше за керівництво. Коли доводилося працювати у другу або третю зміну, також з’являлася на робочому місці за годину. Спочатку Валерій був невдоволений, бо доводилося йти на роботу з дружиною заздалегідь, коли можна відпочити вдома зайву годинку, а потім змирився — все одно її не переробиш. До того, як прийняти зміну, вона встигала обійти всі корпуси, ознайомившись із роботою попередньої зміни. Іноді підлеглі кидали на всюдисущу Настю невдоволені погляди, але всі знали, що у її зміні завжди буде порядок.

Звичний устрій робочого життя дав тріщину на заводі в Рубіжному і був зламаний на нинішній роботі. Не вистачало сил слухати щодня розмови тупоголових колег про референдум, приєднання до сусідньої держави та споглядати радість від новин про вбитих «фашистів». Важко сприймати таке, а ще важчим був тягар мовчання. Іноді Настя, стомившись від розмов невігласів, які не знали історії своєї країни, задумувалася: можливо, вона щось не розуміє? Помиляється? Що робитиме, якщо насправді Донбас приєднають до Росії? Не хотілося впускати такі думки в голову, але справді, як складеться її доля? Що буде з її родиною, бо вона для себе вже вирішила, що не зможе жити на українській землі, але в чужій країні. Що тоді? Куди їхати? Покинути все чи лишитися з родиною? Втім, такі думки приходили тільки в годину сумнівів та тривоги, бо тверезий розум не сприймав життя в іншій країні.

Захворівши, Настя зраділа змозі відпочити від сепарів та їхніх розмов. Наковтавшись пігулок, вона залила в термос гарячого чаю з малиновим варенням, прихопила чашку й зачинилася у своїй кімнаті. Поніжилася під м’яким пледом у ліжку, але чомусь не змогла заснути. Сіла за комп’ютер, передивилася новини — втішного було мало. З цікавості відкрила сайт ВКонтакті, знайшла місцевий «Антимайдан». Одразу заклик: «Слава Новоросії! Слава Донбасу! Дорогі друзі! Основна мета нашого співтовариства — об’єктивно висвітлювати ситуацію, яка склалася в Україні. Спираючись на підтримку небайдужих громадян, ми зробимо все можливе, щоб не допустити у наш регіон хаос, який заразив багато міст України. Приєднуйтесь! Не впустимо фашистську чуму в наш дім!»

Настя здивувалася, що так швидко група набрала не один десяток тисяч чоловік. Утім, якщо подумати, то й не дивно. У неї вже давно склалося враження, що молодь використовує мережу Інтернет для скачування фільмів, хітів та сидіння ВКонтакті. У міському транспорті молодь втуплюється в екрани смартфонів, щоб почитати дописи в цій групі, в бібліотеці працівники також казали, що хлопці й дівчата приходять туди, щоб «полазити ВКонтакті», на роботі Настя спостерігала ту саму картину. Щоправда, дехто полюбляє «Однокласники», де багато картинок і смішного відео. Настя була зареєстрована в цій соцмережі, бо там у списку її друзів були однокласники та одногрупники — жінка вітала їх зі святами й іноді листувалася з ними.

Зайшла на сайт, погортала сторінки — самі проросійські погляди, ті ж заклики створювати Новоросію та йти на референдум. Настя швидко згорнула сторінку, знову з цікавості відкрила ВКонтакті. Там знайшла цілу групу із закликами розправлятися з «київською фашистською хунтою». Серед фотографій «ворогів» знайшла знайомі обличчя місцевих журналістів і кореспондентів, підприємців, які мали проукраїнські погляди, членів місцевого осередку партії «Батьківщина» і, звичайно, фотографії чи не найголовніших «ворогів» — молоді, яка належала до Правого сектора. Вразило те, що до цього «чорного» списку були занесені місцеві активісти, які виступали лише за єдину і неподільну Україну.

Настя почитала коментарі й обурилася не на жарт. Тут були відкриті заклики розправитися не лише з цими людьми, а й з їхніми дітьми. Вказувалося, де вони навчаються, в якій групі, коли у них перерва і де можна спіймати після занять. Біля багатьох прізвищ — домашня адреса й навіть мобільні телефони. Звідки такі дані? Напевно, від близьких та знайомих, бо дізнатися номер чужого мобільника не можна. Виходить, що діти навчаються поруч з тими, хто їх уже зрадив. Але найбільшим здивуванням стало те, що вона побачила на останній сторінці. Там була розміщена світлина, де Настя на флешмобі намагається розгорнути український прапор. Внизу — заклик впізнати «зрадників».

Настя довго дивилася на фотографію. Як могло трапитися, що вона на своїй землі, у своєму місті, яке так любила, перетворилася на ворога? Що трапилося з людьми? Чому вони стали такими жорстокими, що ладні вбити дітей патріотів? Яке відношення мають діти до поглядів батьків? В одному з дописів вказувалося, де донька-школярка «ворога» вигулює ввечері свого песика. Хтось навіть вислідив і сфотографував дитину. Далі ще гірше. Якийсь «Кот» розгорнув активну компанію з дискредитації місцевих проукраїнських сайтів і ошаліло розвивав сепаратистські ідеї. У коментарях — суцільні погрози. Здавалося, що розвивається не ідея боротьби з фашизмом, а то й є сам фашизм, жорстокий, цинічний. Куди дивляться місцева влада, міліція, СБУ? Можливо, вони не в курсі справ? Настя взяла мобільник, щоб повідомити органи, але одразу відклала його. Номер її телефону висвітиться на екрані, а кого захищає міліція, вона вже відчула одного разу на своїй шкурі. Не факт, що під світлиною в соцмережі наступного дня не з’явиться номер її мобільника.

Настя не була зареєстрована ВКонтакті, але якось раніше Іванна зареєструвалася і дала матері свій пароль, щоб та мала доступ. Тож виходить, що донька все це читає? Потрібно з нею негайно поговорити на цю тему!

Настя почитала новини на місцевих сайтах і вимкнула комп’ютер. Її лихоманило, тому загорнулася в плед і лягла у ліжко. Здавалося, що не спала, але їй встигла привидітися мати, чомусь така нещасна, сумна, бліда, ніби мрець. Настя біжить до неї, щосили кричить: «Мамо! Матусю!» — а з місця зрушити не може, ніби до ніг прив’язані пудові гирі. Настя відчуває, що мати чекає на її допомогу, вона рветься до неї і падає.

— Мамо! — Настя кричить щосили, падаючи в темну прірву, і вже не вона намагається допомогти матері, а сама чекає від неї порятунку.

— Мамо, — чує вона поруч.

Чи то її голос, чи Іванни.

— Що з тобою? — біля неї стоїть розгублена донька.

— Господи! — зітхає Настя, зрозумівши, що то був лише сон. — Уві сні таке приверзлося.