Читати книгу - "В нетрях Центральної Азії"

Ми опинились в кімнаті, тьмяно освітленій сальною свічкою, що стояла на низенькому столі, поставленому на широкому кані, вкритому чудовим хотанським килимом. Задню частину кана займала постеля Чорного лами; він уже прокинувся і сидів біля столика. Високий лоб, мало випнуті вилиці, майже прямий розріз очей і прямий ніс з горбочком свідчили, що це не монгол, а тюрк або тангут. Це стверджувала і досить велика та густа чорна борода на засмаглому обличчі.

Гори ставали вищими.

Ввійшовши до фанзи, ми мовчки вклонились, хлопчаки, налякані нічним нападом, тримались за нами, виглядаючи збоку. Лама хитнув головою і сказав:

— Сідайте, шановні купці!

Попереду кана на двох брилах каменю лежала крива дошка, на яку ми з Лобсином сіли; хлопчаки стояли за нами.

— Хто ви такі, звідки і куди їдете, який крам везете? — спитав лама.

Я сказав, що ми російські купці з Чугучака, їдемо на Едзін-Гол, веземо мануфактуру для обміну на сировину.

— Які ви росіяни! Ви — монголи з лиця, з одягу! Чому ви видаєте себе за росіян? Думаєте, що Чорний лама росіян не скривдить?

Я розстебнув свій теплий халат і дістав наші паспорти, видані консулом і написані по-китайськи і по-монгольськи з печатками чугучацького амбаня.

Лама уважно проглянув їх і сказав:

— Бачу, ви російські купці. А навіщо ви їдете на Едзін-Гол? Там монголи бідні, а крам постачають їм китайці з Сачжеу. Ви там мало що продасте! Ви бували вже там коли-небудь?

— Ні, ми їдемо вперше. Ми вже десять років їздимо з крамом по монгольських монастирях і кочівлях,» захотілось побачити і Едзін-Гол.

— Звідти можна попасти і в Куку-Хото, і в Дин-Юань в Алашані, якщо не розторгуєтесь у монголів. Тільки туди далеко і дорога важка.

Відчинились двері, і два чоловіки втягли в фанзу один тюк з нашим крамом, швидко розпороли полотно, н яке мануфактура була зашита, і подали ламі кілька сувоїв ситців, даби, далемби.

— Чи є у вас червоне і жовте сукно для одягу лам, гарна бумазея і китайські шовкові тканини? — спитав лама.

— Сукно таке і бумазею ми маємо, але шовкових тканин не возимо, їх постачають монголам китайські купці, — сказав я.

— Кілька сувоїв сукна і бумазеї я у вас візьму, дістаньте їх.

— Вони в іншому в'юці, який призначений для монастирів. А в цьому їх нема. Вночі важко буде знайти той тюк.

— Так ви, російські купці, переночуйте в мене. Фанза в мене е, кап чистий. Вранці дістанете, що треба.

— Відведіть гостей в другу фанзу і дайте їм чаю, — наказав лама своїм помічникам. — Ви не бійтесь нічого, російські купці! Чорний лама не розбійник, — додав він. — Можете спати спокійно. Тільки в нас нема паші для коней. До ранку вони постоять, ви б однаково до ранку їхали, чи не так? Ідіть.

Ми вклонились і вийшли разом з обома помічниками. Вони провели нас по подвір'ю, відчинили двері і впустили в невелику фанзу. Один з них викресав вогонь, роздмухав гніт і запалив недогарок китайської сальної свічки, яку вийняв з кишені. Фанза була чиста, кан теж був покритий килимом.

— Нам треба було б дістати наші речі з в'юка, — 1 сказав я проводирю.

— Ходімо, дістанемо все, що вам треба.

При світлі свічки ми побачили, що один з розбійників типовий монгол, а другий — тангут чи тібетець.

— Хомо, залишайся тут з хлопчаками, а я піду з ними по речі, — заявив Лобсин.

Він пішов з тангутом, а я залишився з монголом і спитав:

— Нам казали, що ви монголів не кривдите, чи правда цьому?

— Наш начальник монголів не чіпає, а китайським купцям спуску не дає. Він мститься їм за старі образи, А от російських купців ми вперше бачимо.

Я розказав йому, хто ми, чого і куди їдемо. Спитав, чи давно вони живуть в цій пустині.

— Четвертий рік живемо тут.

— Китайські начальники в Хамі і Баркулі, звичайно, знають про вас. Чи не посилали вони загін солдатів, щоб зловити вас?

— Знайти нас важко. Ми зупиняємо каравани вночі в різних місцях дороги, відразу беремо, що треба, — верблюда з в'юком, гроші і зникаємо в темряві. А провідники в китайців — монголи, і вони не будуть розказувати, де шукати. Місце пустинне, людей на двісті лі близько нікого нема.

— А чому ви нас привели до свого дому? Ми ось узнали тепер дорогу до вас.

— Чорний лама знав, що ви підете цією дорогою ї велів привести вас до себе в гості. А гості нікому не викажуть той дім, де їх добре шанували. Це — старовинний звичай гостинності.

— Звідки лама знав про нас?

— У нього в Хамі і Баркулі, і в усіх селищах та кочівлях друзі є, і про хід торгових караванів ми наперед знаємо.

Повернувся Лобсин з нашими речами, а монгол пішов, сказавши: «зараз принесу вам вечерю».

Ми розклали речі на кані. Хлопчаки відразу ж лягли спати. Спочатку вони були дуже стривожені нічною пригодою і злякано дивились на чужих людей, які зупинили караван і про яких вони чули, що це — розбійники.

Тепер, бачачи, що ніхто нас не кривдить, вони заспокоїлись.

— Наші верблюди розв'ючені і вкладені на подвір'ї; коні стоять під навісом, крам теж там складений, — сказав Лобсин. — Ці люди, яких називають розбійниками, допомогли мені знайти речі серед тюків і кажуть, що ми — гості Чорного лами, а не полонені.

— І мені це сказаїв той, що залишився зі мною, — потвердив я. — Нам боятись нічого, а Чорний лама, мабуть, навїть заплатить за крам, який вибере.

Відчинились двері, і монгол приніс таріль з гарячим пилавом, а тангут — великий чайник з чаєм, заправленим по-монгольськи молоком і сіллю.

— Їжте на здоров'ячко, — сказав він, ідучи. — Лягайте спати, поки горить свічка. У нас другої нема, запас кінчився.

Ми добре повечеряли і навіть хлопчаків розбудили заради пилава і чаю з молоком.

— Навіть молоко є в них, — здивувався Лобсин. — Невже вони корову держать тут в пустині і самі доять її?

— Можливо, й жінки живуть з ними і ведуть господарство? — припустив я.

Решту ночі ми спокійно проспали і, мабуть, спали б довго, бо в фанзі не було вікна. Та до нас зайшов монгол і розбудив.