Читати книгу - "Загибель Уранії, Микола Олександрович Дашкієв"

На перший погляд це був просто віварій невеликої лабораторії. Проте коли б сторонній спостерігач придивився пильніше, він помітив би, що звичайнісінькі на вигляд звірятка поводяться мов божевільні.

Ось мишеня з усіма ознаками манії величі. Незграбно розставляючи лапи, воно повзає на череві, як крокодил, і ганяється за жвавою мухою. Он кіт, що по-кролячому пострибав у куток і з мурчанням вп'явся зубами в моркву. Поруч кріль, який щулить вуха, облизується, нервово теліпає куцим хвостом і позирає хижими блискучими очима на барвистого папугу, що мирно, зовсім як курка, розгрібає ногами зерно. А на грати найбільшої клітки з спритністю мавпи стрибнув і вчепився кігтями величезний чорний собака.

— І все це ви встигли зробити сам один за два місяці моєї відсутності?! — не вірячи власним очам, Тессі дивилася то на звірят, то на Лайн-Еу. Поведінка тварин, власне, її не вражала: отому мишеняті, певно, було пересаджено мозок ящірки, мозком помінялися кріль з котом, півень з папугою. Не вірилось, що це могла зробити одна людина без сторонньої допомоги.

— Так, Тессі, сам один. Незабаром такі операції проводитиме кожен експериментатор. З мозком Рити я морочився годин десять, і, уяви собі, не було помітно бодай незначного розпаду білків. Препарат Ц творить чудеса!

— Оце і є Рита?.. — Тессі підійшла ближче до великої клітки, боязко простягнула руку вперед. Вона пам'ятала цю істоту в образі кумедної мавпочки і два місяці тому мала допомагати професорові пересаджувати її мозок у черепну коробку білого пухнастого шпіца… А це ж громило-пес. На нього страшно глянути!

— Не лякайся, Тессі! Рита лишилася такою ж лагідною, як була, і зберегла майже всі рефлекси… — професор витяг з кишені грудочку цукру. — Рито, хочеш заробити?

Мавпа мусила потанцювати на задніх лапках, погойдатись на хвості і простягнути лапку. Це вона виконувала швидко й граціозно. Але те, що не становило труднощів для мавпи, собаці було вже не під силу. Він стрибав, крутився, розгублено скімлив, потім знітився і поплентався в куток. Тессі стало шкода тварини, і вона віддала їй цукор.

— Ну, то що скажеш, онуко? — тон у Лайн-Еу бадьорий, а вираз обличчя — сумний.

— Це щось незвичайне, дідусю Лайн-Еу!.. І коли ви ще й тепер не захочете опублікувати ваших праць — я зроблю це сама.

— Опублікуєш? — він похитав головою і зітхнув. — Придивляйся пильніше, дівчинко, бо сьогодні увечері всі ці тварини будуть знищені.

— Чому, дідусю Лайн-Еу?! — обурено вигукнула Тессі.

— Так треба. Та, зрештою, це невелика біда. Моєю методикою ти оволоділа добре, а про все, що стосується виготовлення препаратів Ц, КМ та каталізаторів, я розповім тобі сьогодні ж. Сподіваюсь, ти з часом таки станеш ученим і заміниш мене.

— Дідусю Лайн-Еу, ви говорите якось загадково… і страшно.

Він промовчав, скинув і повісив пластмасовий комбінезон, пішов в операційну, замкнув двері. Жестом покликав Тессі.

— Сідай. Нам треба поговорити. Я вже давно хотів розповісти тобі всю правду… Ну, то слухай: старик, в тіло якого пересадили мозок Айта, це Псойс — камердинер містера Кейз-Ола. Айт пожертвував молодістю, щоб помститися Кейз-Олу найстрашнішою помстою. І він уже частково здійснив її…

Лайн-Еу витяг з кишені комбінезона невелику плескату металеву коробочку, витрусив з неї стандартну магнітофонну котушку.

— Прошу!.. Через чотири години я прийду сюди і ми продовжимо розмову.

Тессі машинально взяла котушку і ввімкнула магнітофон.

Що вона хотіла почути — голос Айта? Розповідь про історію його життя, яке, певно, було не легким? Тессі й сама не знала. Приголомшена несподіваним повідомленням, розчавлена докорами власного сумління, вона пропускала повз вуха неясні вигуки, незрозумілі уривки фраз і шукала чогось значнішого.

Та ось вона насторожилась. У свідомість врізалося слово, яке почало викликати в неї майже фізичний біль, — «війна». Хтось говорив про війну так спокійно, ніби йшлося про якусь звичайну, не дуже прибуткову, але зате й не рисковану комерційну операцію.

Понад три з половиною години Тессі Торн просиділа не поворухнувшись, з завмиранням серця прислухалась до кожного слова.

Незабаром прийшов Лайн-Еу. Він не запитав нічого, тільки глянув на дівчину пильно, стурбовано.

— Цей запис треба розмножити в мільйонах екземплярів! — сказала вона. — В мене є кілька тисяч дайлерів… Дещо можу взяти в батька. Гадаю, цього вистачить на перший раз.

— Ні, Тессі, це зайве. Справа не в грошах. Кожна така котушка коштуватиме життя тому, хто її одержить. А чи багато ти знайдеш таких, що захотіли б рискувати життям?

Тессі мимоволі пригадалося кафе «Розбите серце», безпорадно простягнуті тонкі руки худорлявої жінки…

— Є одна організація — могутня, таємна… — сказав після великої паузи Лайн-Еу. — Вона має свої друкарні й студії звукозапису, може в першу-ліпшу мить захопити якийсь із телецентрів. І коли ця організація візьметься за справу, то доведе її до кінця.

— А коли не візьметься? — тихо запитала Тессі. — Це Братство?

— А коли не візьметься… — професор замислився, потарабанив пальцями по столу і докінчив розсудливо, спокійно. — Тоді професор Лайн-Еу навряд чи матиме змогу продовжувати свої експерименти, і його місце з часом посяде талановита асистентка Тессі Торн.

Тессі зрозуміла, на що натякав професор. Братство зажило собі печальної слави. Той, хто повставав проти нього, прирікався на знищення і не міг сподіватися порятунку, навіть коли тікав з країни геть. До складу цього таємного товариства входили найвидатніші діячі армії, поліції, церкви, які мали в своїх руках найважливіші державні таємниці, зброю, гроші.

— Дідусю Лайн-Еу, не варто… Боюсь я їх, отих балахонників.

— Дівчинко моя, шістнадцять років тому талановитий вчений Ріттер Лайн вкоротив собі віку, бо схитнувся, злякався боротьби. Він переклав її на похилі плечі свого