Читати книгу - "Під омелою, Анна Харламова"

   Минула два дні. Святослав не припиняв дзвонити Еммі, хоча знав, що вона не вмикає телефон. Проте рано чи пізно, вона його увімкне – і тоді він спіймає її.
   Цього ранку він вирішив для себе, що треба навідати батьків, які до речі, три дні тому приїхали  з відпустки, яка проходила на Балі. 
   Купивши мамі квіти, а татові пляшечку вина, він направився до рідних людей.
   Те, як вони його зустрічали, нагадувало «прихід з армії», обійми, цілунки та «океан» емоцій. Вручивши батькам подарунки, він обійняв їх, розцілував і пройшовши до вітальні, сів на диван. Тепло рідних сердець і затишок рідних стін – дали йому відчути, як він бажає створити сім’ю разом з Еммою. Він при йшов до батьків, щоб розповісти про те, що закохався і збирається одружитись.
   Усміхнувшись, він почав:
   — Мам… тату… Я одружуюсь!
   — Ого! — мама одразу сіла на диван і шоковано подивилась на сина.
   — І хто ця викрадачка твого серця? — поцікавився тато.
   — Її звати Емма. Вона дивовижна. Я її кохаю, а вона кохає мене. Зустрівши її, я зрозумів, що це найкраще, що зі мною могло трапитись. — Він говорив з такою радістю, що здавалось емоції вибухали, як феєрверк.
   — Давно ви знаєте одне одного? — запитала мама.
   — Ні. Але це не важливо. — Серйозно сказав Святослав.
   — Він правий. — Підтвердив батько. — Ми теж з тобою прозустрічались лише два тижні, і одразу одружились. Живимо вже тридцять років душа в душу. — Він усміхнувся синові і додав: — Коли познайомиш нас зі своєю коханною?
   — Сподіваюсь, що дуже скоро. — Радісно мовив він.
   — Здивував так здивував. — Усміхнулась мама, але в очах забриніли сльози.
   — Надійко не плач… Усміхнись, - син одружується! — щасливо голосив чоловік.
   — Жінки від радості завжди плачуть… такі от ми. — Мама притулилась до сина і додала: — Я щаслива, що ти знайшов своє кохання.
   — Дякую. — Святослав узяв мамині руки у свої і поцілував їх.
   — Ну, що Назаре… відкривай подарунок Святослава, будемо святкувати таку подію! — мама усміхнулась і пішла за келихами.
   Святослав дивився на свого батька, який радісно усміхався, відкорковуючи пляшку. Батько вже почав сивіти, де-не-де на русявому волоссі поблискував «іній» мудрості, і йому це додавало лише привабливості. Сині очі під довгими віями – світились радістю, чіткі губи розпливались в усмішці. Навіть густі брови, вольове підборіддя і трішки приплюснутий ніс, як у боксера, - ніколи не робили з нього грізного. Він добряк і відкрита душа. Мама біля нього маленька Пташечка, яку він оберігає усе життя. Рудоволоса красуня, з блакитними очима, довгими віями, вигнутими бровами, вишневими вустами, маленьким піднятим носиком і усмішкою на мільйон. Його батьки дивовижна пара, яка була гармонійною у всьому. Їхній шлюб був прикладом. У нього теж так буде з Еммою. Він це точно знає.


   Прийшовши додому, Святослав знову набрав Емму. Нарешті! Нарешті, телефон увімкнений,… але вона не збиралась відповідати на його дзвінки. Раз… два… три… чотири… спроби, але все марно. Він швидко почав писати їй смс, щоб встигнути до того, як вона знову захоче вимкнути телефон.


   Емма сиділа на ліжку з тестом на вагітність у руці… телефон розривався дзвінкам від Святослава… Її стан можна було порівняти з гойдалкою, яку хтось розхитує і не збирається зупиняти… Емоції накладаються одна на одну і це просто нереально витримати,… але Емма дала собі слово, що все буде добре.
   Декілька днів вона не могла зробити цей тест бо боялась дізнатись результат… Вона боялась взнати, що не вагітна… Їй хотілось відтягти цей процес і ще хоч трохи побути щасливою… І от зараз… зараз в її руках – майбутнє… От-от вона взнає результат. Емма поклала на столик тест, і попрямувала до вбиральні. Останнім часом, вона кожних п’ятнадцять хвилин навідувалась до цієї кімнати.
   — Ні! Ні! Ні! — Емма заплакала, дивлячись на білизну, яка була «балакучишою» за будь який тест на вагітність. Її мрії – розбились на друзки.
   Тепер Емма розуміла свій стан… це все було перед звичайними місячними… Вона просто хотіла вірити у те, що вагітна… вірити у те, що маленькі рученятка будуть обіймати її за шию, а милий голосок буде казати – «матуся»… Проте… вона сама все навигадувала… Усі симптоми вона пов’язувала не з тим… не з тим…
    Голосно заплакавши, Емма попрямувала змінити білизну і знайти у шухлядці засоби гігієни,… а ще поглянути на тест, який висвічував лише одну смужку… лише одну…
   Увійшовши до кімнати, Емма зробила все, що планувала не припиняючи гірко плакати. Узявши до рук паличку, яка «казала» їй, що вона не вагітна, - Емма впала на ліжко, міцно стиснувши її в жменці.
   Телефон знову завібрував, але це вже був не дзвінок, а смс. Вона точно знала хто це. Це людина, яка б могла зараз її розрадити… подарувати океан ніжностей,… але він більше не належить їй. У такі хвилини жінка шукає підтримки у свого коханого,… нажаль вона має сама це все пережити. Вона гадала, що забрала Святослава з собою… його частинку,… але…
   Навіщо він дзвонить? Навіщо пише? Це кінець, невже він не розуміє?!
   Телефон знову задзвонив… ще раз… і ще раз… Мелодія сигналізувала, що це Тіна. Капець якийсь!
   — Залиште мене у спокою! Прошу! Я і так відмовилась від всього… — Емма сховала обличчя у долоні.
   Телефон не припиняв дзвеніти, але Емма не хотіла і не збиралась підіймати слухавку.
   Сховавшись під ковдру, Емма заплющила очі і тихо плачучи, не зчулась, як заснула.


      Емма зіскочила з ліжка, почувши гуркіт у двері. Хтось добряче гуркотів.
   Підійшовши до дверей, Емма запитала:
   — Хто там?
   — Це я сестричко. Відчиняй! — заволала Тіна.
   — Тіно, я не можу… Я ж казала, - заворіла! — Емма закашляла, щоб це виглядало більш переконливо.
   — То, що ти не впустиш мене? — сердито запитала Тіна.
   — Ні. Я не хочу, щоб ти захворіла. — Крикнула Емма, важко зітхаючи.
   — Еммо, припиняй! — Тіна ставала ще сердитішою.
   — Давай за кілька днів? Прошу… — Емма, ще голосніше крикнула.
   — Ти зовсім ку-ку! Щоб через кілька днів ти була, як здорова! Я прийду не одна. — Сказавши це, Тіна розвернулась.
   Капець! Що за божевільня?! Хіба таке буває? Буває… буває.
   Емма повернулась до ліжка і узяла до рук телефон. На ньому світились пропущенні дзвінки від Святослава і Тіни, та ще одна смс.
   Відкривши повідомлення, вона почала його читати:

   Viber
_____________________________________________________________________________  
   Ем, якщо ти не захочеш за кілька днів зустрітись з Тіною, я усе їй розповім. Тож обирай – прихід і «знайомство», або вона все взнає?!

Він геть здурів?! Навіщо він так зі мною? Але, що їй залишалось робити? Лише погодитись… і він це знав.

   Viber
_____________________________________________________________________________  
   Добре, Святославе. Я згодна.

   Емма кинула телефон на тумбочку, а сама знову закуталась у ковдру з головою і заснула.