Читати книгу - "Хроніка війни. 2014—2020. Том 1. Від Майдану до Іловайська"

Ні Морані, ні Фаучі, коли фабрикували цю декларацію «капітана», не мали жодної підозри щодо можливої вини Віталія, не кажучи вже про «спонтанне зізнання», як це написала прокуратура. Свідченням тому є той факт, що у вересні 2014 року Фаучі відвідав Віталія в лікарні й попросив у нього бронежилет, який Марків йому радо подарував. Чи робив би це Фаучі, якби Марків йому б признався у ­вбивстві його колеги? Думаю, що для будь-якої нормальної людини відповідь очевидна.

У моєму житті, я не бачив більшого абсурду, ніж у павійському суді. В Італії це називалося «пошуком правди», хоч до правди не має жодного стосунку. Звичайно, попереду ще багато юридичних баталій і, сподіваюся, знайдеться один суддя з критичним мисленням, який прочитає матеріали справи і запитає, а де ж докази? А на разі, очікуючи на справедливий суд, в італійській в’язниці суворого режиму перебуває невинна і надзвичайно мужня людина, Герой російсько-української війни — Віталій Марків!

Олесь Городецький, голова Християнського товариства українців в Італії, для УП

• Зведення новин

Озброєні люди вбили двох людей в Торезі, одну з них — біля міськвиконкому. Ще дві людини отримали поранення.

Про це повідомила прес-служба Донецької ОДА.

• Терористична організація, самопроголошена «Донецька народна республіка» відкрила своє «посольство» в столиці Росії.

• Терористи в Слов’янську здійснюють спробу оточити блокпости українських військових. Про це у своєму Фейсбуці написав журналіст Аркадій Бабченко.

«Стрілянина постійна з усіх боків. Траса на під’їзді до одного з блоків перерізана, на під’їзді до другого, можливо, теж», — написав він. За його інформацією, з сусідніх пагорбів працюють гранатометники.

«І, здається, десь у лісопосадці працює «Нона», підібралася близько — але це поки не точно. Але міномети працюють щільно і по великій площі ураження», — повідомляє Бабченко.

Крім того, він написав, що з району Хімзаводу працюють снайпера.

• Під час атаки на блокпост АТО під Слов’янському загинули 2 українських військових, 4 поранені. Такі дані оприлюднив керівник групи «Інформаційний спротив» Дмитро Тимчук.

«В ході атаки бойовики використовували крім автоматичної зброї міномети і гранатомети. В результаті бойового зіткнення атака була відбита», — зазначає він.

«З боку українських силовиків 2 загиблих, 4 поранених. Даних щодо втрат терористів на даний момент немає», — повідомляє журналіст.

25 травня 2014 року

• Зведення новин

В Україні стартували вибори президента, якого громадяни обирають на 5 років. Виборчі дільниці 25 травня працюють з 8:00 до 20:00, після цього починається підрахунок голосів.

Після 20:00 з’являться попередні дані двох екзит-полів – опитувань, які соціологи проводять на виході з виборчих дільниць.

• У селі Андріївка під Слов’янськом Донецької області загинули італійський фотожурналіст Анді Роккеллі та його перекладач Андрій Миронов.

Про це заявили представники самопроголошеної «Донецької народної республіки» на сторінці у Твіттері, повідомляє «Укрінформ». Згідно з цією інформацією, обидва вони стали жертвами мінометного обстрілу.

• Близько 2 тисяч осіб проводили мітинг проти проведення виборів президента України на площі Леніна в Донецьку, — пише «ОстроВ».

• У селищі Новойдар Луганської області точиться бій між силовиками та сепаратистами. Про це повідомляє голова Комітету виборців України Олександр Черненко у Твіттері.

«В новоайдарському районі захопили 4 дільниці. В самому Новоайдарі йде жорсткий бій між військовими та сепаратистами», — написав він.

• Петро Порошенко може перемогти у першому турі.

Згідно з результатами Національного екзитполу, Порошенко набрав 55,7% голосів.

26 травня 2014 року

• Геннадій Афанасьєв «Піднятися після падіння»

ЛЕФОРТОВСЬКЕ ВІТАННЯ

[26 травня. Москва, Лефортово]

Досить довго мене катували в Криму і при цьому часто говорили з кровожерливою посмішкою: «Ти знаєш, куди ми тебе відправимо? Знаєш, куди потрапиш? У Лефортово! Тримайся, суко...» На той час я не думав, про що вони говорять, і, насправді, мені було досить байдуже, куди мене повезуть. Для людини, яка ніколи не була за ґратами, місця позбавлення волі однакові. Але дуже скоро я відчув відмінність. Мене привезли в обіцяне місце...

Природно, я бачив лише частину будівлі, а більшого оглянути не вийшло. Мій огляд цієї мальовничої території припинили, і, так би мовити, привели мене до тями важкий запотиличник і удар у спину. Потрібно було квапитись, адже конвоїри поспішали на обідню каву. Ми для них були всього лише вантажем далекобійників, товаром, котрий швидше потрібно було доставити до замовника.

На вході, природно, крім спецназу, арештантів зустрічали гігантські залізні двері, а за ними килимові доріжки і камери стеження. Усюди. Звичайно не варто забувати, що жодного кроку не залишиться непоміченим. Тотальний контроль. Ласкаво просимо до найсуворішої в’язниці «Лефортово»! Місцеві коридори ще не забули, як по них вели людей на розстріл, а стіни ще не висохли від залишеної на них крові.

Праворуч була диспетчерська, а за нею камери для побачень, які найчастіше використовувалися для зустрічей із так званими «свідками» злочинів, ким найчастіше були родичі та знайомі прокурора, і адвокатами.

Мене зачинили в одній із цих камер. Усередині був тільки столик і два стільці, намертво вкручені в бетонну підлогу. Чекати мені довелося кілька годин. Ні їжі, ні води, ні, що більш важливо, — доступу до туалету. Скажу відверто, я після тривалого перельоту чи переїзду через всю Москву, а потім багатогодинного перебування в такій камері думав тільки про одне — попісяти у сміттєвий кошик чи ні. Я прикидав усі можливі варіанти. Прохання зводити до туалету залишалися без відповіді. Я чекав кого завгодно. Аби сходити до вбиральні. Усі знали, але ігнорували. Чи це не тортури? Повернення охоронників ознаменувало початок обшуку: шмону. Але перед тим мене все ж, напівзігнувши, відвели до камери із вбиральнею.

Усе, що мені зібрали в Сімферопольському слідчому ізоляторі мої сусіди по камері, — відібрали і викинули у сміттєвий кошик, відібрали абсолютно всі речі, які були, аргументуючи лише тим, що «не положено». Це і є життєве кредо вертухаїв. Це взагалі відповідь на всі життєві питання в’язнів у тюрмі. Усі нечисленні речі було описано, складено в пакети і віднесено, як мені сказали: «На прожарювання забираємо. Напишеш заяву, повернуть». Повернути мені їх найближчим часом не виявилося можливим. Як мінімум, півтора місяця очікування перед тим, як раз на тиждень, по четвергах, почнуть щось повертати з моєї ж власності. Коротше кажучи, у той час я залишився ні з чим. Тільки