Читати книгу - "Всі барви неба, Хелена Власенко"

-          Ти що твориш? Відпусти мене! – кричала Ліна луплячи його кулаками по спині.

-          Сама винна – не захотіла босоніж іти, - почула врівноважений, спокійний голос.

-          Я тебе приб’ю! – невгавала дівчина і продовжувала брикатися. - З якого дива ти взяв на себе місію вирішувати за мене. Я не просила.

-          Втихомирся, не то получиш по попі, - тим же ж спокійним тоном продовжував говорити Вадим.

-          Сором який, - відчайдушно застогнала Ліна. – З мене всі сміятимуться. Відпусти мене, кажу тобі!

 Ліна з новою силою почала гамселити його спину.

-          Припини. В мене вся спина в синцях буде.

-          Ах ти ... ти ще смієш мені тут щось вказувати. Я тебе приб’ю, - обуренню дівчини не було меж.

-          Так, так. Приб’єш. Я почув. Не забуть тільки труп надійно заховати, а зараз кажи поверх і свій номер.

 Ліна підняла голову наскільки вдалося вгору, щоб зрозуміти де вони. Інтер’єр незнайомий. Можливо цей паскудник пішов чорним ходом. Це трохи заспокоїло.

-          Ну і довго мені чекати? Якщо не скажеш, то підемо до рецепції питати, - Вадим зупинився на перехресті довгих коридорів.

-          Відпусти мене, - знов приказним тоном заговорила дівчина. - Я роззуюсь і піду боса.

-          Пізно. Ну що ж, ідемо до рецепції, - і він кудись звернув.

-          Стій! Стій кажу тобі! - знову почала лупити його по спині, але таки назвала потрібний номер.

 Вадим зупинився, розвернувся і тут Ліна відчула на сідницях не сильний, але відчутний удар.

-          Та як ти смієш!... – задихнулась від обурення дівчина, не знаходячи далі слів.

-          Я попереджав, - його спокійний, безтурботний тон знатно бісив і виводив з себе, але Ліна, розуміючи, що всі її потуги визволитися результатів не дають просто стиснула міцніше зуби і затихла.

 Коли на очі трапився вже знайомий коридор, Ліна відчула дотик на своїй щиколотці. Він знімав її босоніжки. Дівчина завбачливо мовчала. Кімната була близько і вона хотіла нарешті опинитися ногами на землі, а хтозна як він відреагує на її роздратування. Чого доброго знову можна отримати принизливого ляпаса по попі.

 Після того, як він обережно опустив її і Ліна відчула під ногами тверду підлогу, вона таки не стрималася і дала волю своїй злості:

-          Ти нестерпний, самовпевнений, впертий тип, - розправляючи поділ сукні з тихим гнівом заговорила дівчина. - Мене ще ніхто і ніколи так не бісив.

-          Радий, що ти щось до мене відчуваєш і що я в тебе перший, - і тихіше додав. – Вкотре.

 Ліна різко підвела голову і глянула йому в очі, погляду яких так наполегливо уникала ось уже цілий день і не дарма.

 Проникливий, магнетичний, кольору грозового неба погляд випалював в душі все, лишаючи тільки покору своїй волі.

 Вона бачила як він повільно перевів погляд на її напіврозтулені губи. Повітря стало таким густим, що Ліна не могла вдихнути. Його погляд опустився нижче.

-          То ти з ним щаслива? – почувся глибокий, тихий голос, що патокою обволікав її тіло.

 Ліна безпорадно кивнула, не відчуваючи достатньо сил, щоб відповісти.

 Вадим бачив як вона важко ковтнула і як швидко опускалися і піднімалися її груди. Бажання відчути її стала нестерпним. Рука несвідомо піднялася і він торкнувся подушечками пальців її ключиці і легенько провів вздовж.

-          Він торкається тебе так? – тихо спитав і перевів затуманений, небезпечний погляд до її обличчя.

 Гарненьке личко дівчини скривилось наче від болю. Він помітив її сильно стиснуті зубки на нижній губі. Якимись далекими відголосками свідомості Ліна чула його запитання і заставила себе слабо закивати. Вадим сперся однією рукою об стіну за нею тим самим притискаючи її і позбавляючи шляхів до відступу.

-          І так теж торкається? - знову тихе питання.

 Він поклав руку їй на талію і почав повільно підніматись вгору.

 В голові гуділо і думки плуталися. Здавалося, що вона зараз впаде, розплавиться біля його ніг. Долоня торкнулася грудей, посилаючи тілом імпульси задоволення, що стягувались в тугий вузол внизу живота. Ліна заплющила очі, віддаючи себе на волю відчуттів не в змозі з ними справитися.

-          Ммм, - промурчав задоволено над вухом, - ти без білизни.

 Він стиснув у руці її грудь і відчувши твердий, випираючий сосок, вхопив вказівним і великим пальцями та злегка потягнув. Тілом дівчини прокотився гострий спазм задоволення.

 Ліна почулула чийсь безрадний стогін і не одразу зрозуміла, що то її.

 Вадим застиг, відчувши непрохані докори сумління і внутрішню боротьбу. Він не знав, чи вправі продовжувати. Одного разу він уже став причиною її болю. Та цього разу дівчина зробила вибір за нього. Його заминка дала їй можливість усвідомити, що вона мало знову не припустилася помилки.

 Вадимові у груди впевнено вперлися її кулачки. Він підняв голову і глянув у її ще затуманений погляд.

-          Пусти мене. Ти огидний мені, - відвела погляд вбік.

 Вадим подивився на її застигле обличчя довгим задумливим поглядом і скептично посміхнувшись сказав:

-          Тому ти так міцно стиснула в своїх кулачках мою сорочку?

 Ліна спантеличено глянула на свої руки і швидко відпустила добряче зім’яту тканину. Вадим відсторонився і коли вона відчула достатньо простору – розвернулась і потягнулась, щоб відчинити двері, але тут згадала, що клатч з ключем залишився в залі. Ліна знову розвернулась і зло кинула Вадимові:

-          І як ти збирався відчинити двері? Ключ я залишила в залі, - не чекаючи на відповідь, бо питання було риторичним, вона підняла босоніжки з підлоги і попрямувала коридором до ресторану.

-          Думав, ти в бюстгальтері його ховаєш, - почула його насмішкуватий тон, але вирішила проігнорувати репліку – від гріха подалі – і продовжила іти.

 Бенкет уже ішов до завершення, гості почали розходитись і Ліна зітхнула з полегшенням. Їй теж після такого ... важкого дня, а потім і вечора, хотілося швидше добратися до свого номера, закритися на всі існуючі замки та ще й підперти двері шафою, а вже потім заснути в зручному ліжечку.