Читати книгу - "Всі барви неба, Хелена Власенко"

 До Ліни підійшла Оля і схвильовано запитала:

-          Де тебе носило? Той гарний італієць питав про тебе.

 Ліна знизала плечима:

-          Відпочивала в саду. Ноги втомились від високих підборів.

-          Цілу годину? – скептично глянула Оля.

-          Так, - просто відповіла Ліна бажаючи швидше закінчити ці неприємні розпитування. – Ідем до себе?

-          А ти не хочеш зачекати? Той італієць такий гарячий. Обов’язково ще об’явиться.

-          В мене нема на це все сил. Ходімо, - зітхнула Ліна. – Ти ж бачиш – всі вже розходяться.

-          Якась ти дивна... Тебе в саду ніхто не перестрів? – запитала Оля з підозрілими смішинками в очах, але після красномовного погляду Ліни підняла долоні догори і погодилась іти до себе.

 Дорогою Ліна для певності перепитала колегу про завтрашні виступи на конференції і впевнившись, що небезпеки нема, побажала їй доброї ночі та пішла до свого номеру сподіваючись швиденько і солодко заснути. Сталося не так як гадалося. Неслухняний, сонний мозок підкидав спалахи спогадів вадимових рук на тілі тим самим доводячи його до важкого, нестерпного томління. Ліна вертілась зі сторони в сторону, намагаючись заспокоїтись, але пам’ять про відчуття від його дотиків не залишала змоги вгамувати тіло. Рука інтуїтивно погладжувала живіт, потім піднялась вище і стиснула грудь так як це робив він. Захотілось розплакатись. Це не те, не так, не він... Ліна вдарила рукою подушку і підвелась, щоб взяти телефон і щось погортати чи почитати книжку та таким уже перевіреним способом відволікти думки і врешті заснути.

 Прокинувшись зранку з іще «наелектризованим» тілом, Ліна полежала кілька хвилин в ліжку дивлячись в стелю та збираючись з думками і силами. День обіцяв бути насиченим. В першій його половині продовжиться конференція, потім обід, вільний час і на сьому годину екскурсія нічним Римом, яку дівчина з нетерпінням чекала. Вона, зрештою, вирішила сконцентруватися на цьому очікуванні і не думати про всякі «непотребства».

 Цього разу дівчина уважно і з цікавістю вислухала всі виступи, оскільки ніхто з самого початку не «колихав» її душевну рівновагу (справедливости ради сказати, не таку вже й міцну)

 Після пізнього обіду, Марко запропонував їй і Олі піти прогулятись. Вони радо погодились, оскільки побачили в цьому можливість пройтись крамничками в пошуках пам’ятного сувеніру.

 Дівчата були в захваті від атмосферних вуличок цього стародавнього міста. Ліна роздивлялася жовто-бежево-теракотові будинки з незвичними для неї віконницями (але як це їй подобалося) і часто обвитими густою зеленню і оздоблених квітами. Плин часу наклав на них відбиток, але ті, здавалось би, недоліки навпаки додавали якогось особливого шарму; складалось відчуття, що ти гуляєш саме старими вуличками з історією. Ліна торкалася стін і уявляла, що, можливо, пару сотень літ тому тут теж хтось проходив і теж отак торкався цієї стіни. Такі думки хвилювали.

 До готелю Ліна вернулась з сувеніром – маленьким керамічним котиком ручного розпису, якого придбала, бо той нагадав їй Семена (цікаво чи Марта дає собі з ним раду) і упаковкою цукерок «Torrone romano». Марко звісно що придбав пляшку вина, а Оля не встояла перед італійськими парфумами.

 До екскурсі залишалося сорок хвилин. Ліна забігла в свій номер переодітись після прогулянки жаркими вулицями і просто перевести подих від такого насиченого дня, який ще й не закінчився.

 Коли вона спустилась в хол, то побачила, що Марко і Оля вже там. Видно було, що хлопець розважав дівчину своїми черговими історіями, а та в свою чергу манірно хихотіла. Ліна приєдналась до них і зарядившись їхнім позитивним настроєм сама розсміялась розповіді Марка про те, як він в молоді роки їздив на дискотеку в сусіднє село на Запорожці і ще дванадцять друзів разом з ним.

 Тим часом в холі поряд, відділеному від основного стелажем з різноманітними декоративними арфами, глечиками, тарілками, сидів у зручному шкіряному кріслі в розслабленій позі Вадим і спостерігав за маленькою групкою веселих людей. Точніше за однією людиною від щирої усмішки якої в душі розливалось приємне тепло.

 Він домовився зустрітися тут зі своїм хорошим другом, але той щойно зателефонував і повідомив про несподівані обставини, що не дають змоги явитися на зустріч. Вислухавши його вибачення, Вадим вирішив ще кілька хвилин посидіти тут в спокої і допити своє недавно принесене офіціантом віскі, але його увагу привернув веселий гомін, що долинав з головного холу.

 Він побачив усміхнену Ліну (як же ж він любив її такою). В своїх джинсових шортах-комбінезоні, білій футболці і білих кедах та волоссям забраним у високий хвіст, вона виглядала такою юною, що до безтями захотілося згребти її в свої обійми і не відпускати в цей жорстокий світ. Всі намагання викинути її з своєї пам’яті, з свого серця виявились марними тільки-но він знову побачив і торкнувся її. Думка про те, що завтра їхні шляхи знов розійдуться і, можливо, він більше її ніколи не побачить, причиняла майже фізичну біль. Він не може отак просто її відпустити. Як вкрасти в долі хоч трохи часу, щоб побути поряд з нею навіть знаючи, що вона належить іншому? Знову біль. Вадим гірко посміхнувся. Він був упевнений, що здатність відчувати біль остаточно атрофувалась ще тоді, коли на екрані телефона висвітилося « А я за тобою ні».

 Молоді люди зникли з його поля зору. «Напевно пішли на свою екскурсію» - подумав Вадим, залпом допив своє віскі і, взявши телефон зі столу, підвівся. В нього виникла крайня необхідність зателефонувати одному добре знайомому чоловікові.

 Пізно вечором Ліна, переповнена враженнями, вернулася до свого готельного номеру. Екскурсія була фантастичною. Вони обійшли купу цікавих місць Риму: площа Республіки, Колізей, форум, різноманітні фонтани, вілли, вулиці та багато ще чого цікавого. Окремим видом задоволення виявилося споглядання всіх цих красот при м’якому нічному освітленні. Від гіда дівчина довідалась багато цікавого та більшу частину з чого вже благополучно забула, але один факти виявився потішним: в Стародавньому Римі чоловіки, приходячи додому, цілували своїх дружин в губи. Причина доволі прозаїчна, а не романтична, як може видатися на перший погляд - жінки так перевіряли чи чоловік не зловживав вином за час відсутності.