Читати книгу - "Читанка для Мануеля, Хуліо Кортасар"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
* * *
— Висади мене на стоянці таксі та їдь відпочинь, — сказав Маркос. — Ти, полячко, змарніла за сьогодні.
— Я довезу тебе додому, — наполягала Людмила. — Здається, це десь коло Пантеону.
— Їдь по вулиці Вожирар, а потім я покажу, але ж ти бозна-коли вернешся додому.
— Тобі справді вже краще? Може, купити що-небудь в аптеці, га?
— Гаразд, — погодився Маркос, — ми купимо льняного борошна, ти накладеш мені припарки на весь живіт і зміряєш пульс.
— Дурень.
Згодом я дізнався про частину цих подій від Людмили, а надто від того, ти знаєш, починаючи від миті, коли він повернувся назад уздовж набережних аж до Савойської вулиці, не знаючи, власне, чому, може, внаслідок непевного бажання поговорити наодинці з Лонштайном, або збурення перспектив, яке за тієї ситуації спонукало його пригадати з тугою не кого іншого, як Капабланку. Чи правда, що Капабланка колись передбачив усі можливості шахової партії, а одного вечора заявив своєму партнерові під час четвертого ходу, що поставить йому шах і мат на двадцять третьому ходу, і таки поставив, і не тільки поставив, а й потім довів аналітично, що іншої можливості не було? Південноамериканські легенди, думав той, ти знаєш, що, до речі, ледве вмів переставляти фігури і завжди спізнювався на двадцять три ходи, але як було б добре мати змогу передбачити що-небудь у Веремії, бо все щоразу більше заплутувалося. Саме це й пояснює деякі з цих малюнків, або креслень, або мазанин, якими той, ти знаєш, намагався зловити так багато психічних мух, поцілунків Коки та інших варіантів на різних столах у кав’ярнях:
В Оскара — припарки на набряклому лікті, ліжко, віскі, що хлюпотіло в склянці, й голісінька Ґладіс, перетворена в напахчений флакон інцестуозно материнської уваги, — сон, який подолав його, мало чим відрізнявся від того, що сталося на Савойській вулиці, чи на якійсь іншій вулиці зі стінами або мурами, і все завжди так швидко, бити і б’ють тебе, лаяти і лають тебе, насильство в невідомій зоні незнаного міста (він не знав або майже не знав і Ла-Плати), територія, куди його везли і звідки забрали автомобілем, з назвами вулиць і крамниць, які годі запам’ятати, звісно, були й мурахи, але й мурахи становлять частину цієї бахроми без назв, які можна згадати, вони теж були анонімні і втекли, як ґерильєро РАН або кінна поліція, що переслідувала дівчат-доведених-до-нестями-повним-місяцем, та й Ґладіс мало що могла пояснити йому, краще поспати, і нехай усе воно змішується, бо немає способу відокремити, що належить до спогадів, а що до теперішності, бідолашко, як твій лікоть, гм, усе гаразд, почекай, я погашу світло, гм, не ворушися, ой, ні, молодець, добре поводься, ти ж поранений, гм, бо інакше я піду, ляж отут збоку, ти нестерпний, облиш мене, отак ще трошечки, ох, Оскаре, Оскаре, і якоїсь миті місяць просіявся крізь жалюзі разом з непевним гамором світанку на бульварі Распай, далекий дзенькіт, крик пияка чи божевільного, ледве чутний тупіт копит, більшість перескочила через мур, утекли кудись, загубилися в місті, знову пара подруг, білявка і мулатка обіймаються, чвал кінної поліції, хаотична мішанина, стегна Ґладіс, притулені до його, білявка під муром цвинтаря і мулатка, що тримає її за пояс і шукає застібку-бліц, жалюзі, щоразу сіріші, світло в’язниці, завжди подібне до досвітку, сірість суму й поразки, працівницю в’язниці, яка відчинила двері, щоб винести відро помиїв, затримали та ізолювали з метою з’ясувати, Алісія Кінтерос, зеленоока, як каже Ередіа, завжди втеча, завжди стрибки через мур з уламками скла, завжди втеча, як-от тепер сон на світанку, в якому все змішалося, Ла-Плата і Париж, телеграми і те, що вже мало точну назву для Маркоса й Патрісіо, але не для нього, прості слова, парк Монсо, дім у Вер’єрі, готель «Лютеція», ріг Савойської вулиці. Натомість той, ти знаєш, не спав, він досконало знав Париж, тож і підібрав кошик із королівськими броненосцями, що, на відміну від пінгвіна, пережили події з безтурботною байдужістю, і знову заніс їх у квартиру Лонштайна, бо гладуха-консьєржка не була свідком тих подій, показавшись лише о сьомій годині ранку. Лонштайнові тяжко було бачити того, ти знаєш, а надто броненосців, що буркотіли в кошику, поки лунала краю розповідь про події на вулиці.
— Передтрачено, — буркнув Лонштайн. — Патрісіо не дуже вирізнивсь як бойскаут, а я знову маю няньчити цих смердючих тварюк, добре, хоч пінгвін дременув. Повідомляю: гриб досяг двадцяти одного сантиметра, абсолютно стандартний розмір, прийнятний у найкращих колах. Заходь, є гаряча кава.
— Дякую, полячко, — мовив Маркос. Відчинив дверцята і прощально махнув рукою.
— Я б хотіла приготувати тобі чай, — мовила Людмила.
Маркос нічого не відказав, але почекав її поряд із машиною й допоміг замкнути її, глянувши раз або два в глиб вулиці Хлодвіґа, білої від місяця й вільної від мурах. У тебе є ліфт, неймовірно, здивувалася Людмила. Слухай, таж я сноб, усміхнувся Маркос, але сама його квартирка спростувала це твердження, то був покруч чернечої келії і забігайлівки, всюди стояли
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Читанка для Мануеля, Хуліо Кортасар», після закриття браузера.
