Читати книгу - "Танець МечІв , Arachne "

Асакура зробив перший крок уперед, його рухи були плавними і зосередженими, він рухався з витонченістю, начебто виконував ритуал, де кожен помах меча був продуманий і точний. Його стиль був спокійний і врівноважений, він майже не дозволяв емоціям диктувати свої дії, і кожен його крок був сповнений сили та шляхетності. У його очах читалася впевненість, і кожен удар, спрямований у бік супротивника, був точний, ніби він знав, як відповість його опонент.

Іеміцу, навпаки, бився з люттю і рішучістю, його рухи були швидкими і наполегливими, немов кожен удар мав зламати супротивника. Молодість і гарячий запал Іеміцу виявлялися в кожному помаху його меча - він прагнув перемоги, не шкодуючи сил, і в його очах горіла рішучість довести свою силу і свою незалежність. Він рухався стрімко, його удари були сильними і різкими, і щоразу, коли Асакура блокував його клинок, Єміцу трохи сильніше стискав рукоятку, ніби прагнучи перевершити свого супротивника будь-що-будь.

Масамуне, спостерігаючи за поєдинком, не міг не захопитись майстерністю кожного з полководців. Його голос пролунав тихо, але в ньому була глибока повага:

— Подивіться на них. Асакура — втілення самурайської честі та спокою, його рухи наче ритуал. А Іеміцу ... в ньому горить вогонь, який не зупинити. Він прагне перемогти, довести своє право влади.

Фудзісане, не зводячи очей з Асакури, прошепотів, його голос був сповнений гордості:

— Асакура завжди був символом спокійної сили. Його стиль відбиває його філософію - кожен удар точний і продуманий. Це не просто бій, це мистецтво.

Дзуйхо кивнув, його погляд переміщався з одного полководця на іншого, вивчаючи кожен їхній крок.

— Вони обоє варті поваги. Кожен з них має свою причину для цього бою. Це не просто боротьба за владу, це бій ідеалів.

Інугамі Куроші, стоячи трохи осторонь і спостерігаючи за полем, тихо додав:

— Але ж нам треба бути готовими. Як тільки демон з'явиться, ми не матимемо часу на роздуми. Ми маємо бути напоготові.

Юнаки зосередилися, їхні тіла напружено завмерли в тіні дерев, готові до того, що будь-який спалах темряви може стати сигналом до дії. Вони розуміли, що Тінь Безсмертного, цей підступний демон, може з'явитися будь-якої миті, як тільки відчує енергію бою та лють, що кипить у серцях воїнів.

Тим часом бій ставав усе більш лютим. Асакура та Іеміцу обмінювалися ударами, і кожен удар був сповнений рішучості. Асакура впевнено відображав випади Іеміцу, його очі залишалися спокійними, незважаючи на силу та палкість противника. Іеміцу ж не втрачав бойового духу, його обличчя було зосередженим, а кожен помах меча був сповнений пристрасті та рішучості.

Юнаки, спостерігаючи за ними, розуміли, що перед ними два вояки, кожен з яких готовий йти до кінця заради своїх ідеалів.

Бій продовжувався, і напруга досягла своєї межі. Кожен із полководців, Асакура та Іеміцу, боролися з невтомною рішучістю. Їхні мечі виблискували на сонці, відбиваючи удари і видаючи звуки, які нагадували про давні битви. Кожен крок, кожен удар оголював майстерність та навички, відточені роками тренувань та битв.

Фудзісане, дивлячись на поле, промовив тихо, але з ясністю, відбиваючи величня того, що відбувається:

— У цьому бою закінчиться нічиєю. Вони рівні за силою, кожен з них має свої унікальні якості.

Масамуне кивнув, його увага не відволікалася від двох бійців. Він розумів, що те, що відбувалося, було не просто протистоянням, але також символом складних відносин між сім'ями та їх боргами. У його голосі пролунала нотка схвалення:

— Так, і, схоже, навіть дід не покарав онука. Іеміцу, незважаючи на свій юний запал, виявляє дивовижну стійкість.

Юнаки уважно стежили за кожним рухом полководців. Іеміцу, з люттю та духом, не відступав, але в його атаках можна було помітити і повагу до опонента. Асакура, у свою чергу, відповідав йому з холодною мудрістю, ухиляючись і відбиваючи удари, наче його меч — це продовження його сутності.

Незважаючи на динаміку бою, серед юнаків наростало усвідомлення, що це зіткнення, ймовірно, не призведе до переможця. Їхні вирази ставали все більш напруженими, у повітрі витало передчуття, що невдовзі все може змінитися.

Дзуйхо мимоволі прокоментував:

— Вони обоє варті поваги. Це боротьба не лише за перемогу, а й за самоповагу. Вони не просто борються один з одним, вони захищають свої ідеали і те, у що вірять.

Інугамі Куроші, спершись на дерево, помітив:

— Але саме це робить їх уразливими. Вони надто поглинені своєю боротьбою, і як тільки з'явиться Тінь Безсмертного, їхня рішучість може обернутися проти них.

Щойно Єміцу і Асакура обмінялися останніми ударами, обидва воїни завмерли на мить, задихані, але з незадоволеними виразами облич. Вони розуміли, що не можуть зламати один одного, і з цим усвідомленням пролунав єдиний, сильний крик, який потряс землю.

Сила духу обох самураїв явно проглядалася в їхніх очах, і в цей момент вони обидві глянули один на одного з повагою, без ненависті, без бажання завдати вирішального удару.

Їхні мечі повільно опустилися, показуючи, що жоден з них не бажає більше боротися.

Масамуне тихо промовив, коли спостерігав за припиненням бою:

— Схоже, вони зрозуміли, що ворог не друг, а той, хто ховається у тіні. Тепер нам потрібно залишатися на чеку. Тінь Безсмертного може використати цей момент для появи.

Фудзісане погодився, киваючи:

— Історія їхньої битви може стати нашою можливістю. Нам потрібно зловити демон, коли він з'явиться, і не прогаяти шанс змінити перебіг подій.

З кожною миттю напруга зростала, і хлопці розуміли, що їхній наступний крок має бути рішучим. Вони готувалися до втручання в битву, коли прийде Тінь Безсмертного, щоб зупинити його раз і назавжди.

Раптом небо почало темніти. Сонячне світло, яке ще мить освітлювало поле, зникло, затягнуте важкими, зловісними хмарами. Повітря наповнилося дивною тишею, і темрява, що насувалася, наче згустилася навколо, поширюючи відчуття холоду і страху. Тінь Безсмертного прийшла, поглинаючи світло та витісняючи життя з кожного куточку землі.