Читати книгу - "Сотня весіль та інші неприємності, Анні Кос"

Ми розвернулися і по плавній дузі ковзнули в інший бік.

— Там Аквінк, він дивно гарний, правда? Ось ринкова площа, трохи вище — будівля магістрату. Це — головний міський парк. Взагалі-то він і єдиний, решта зелені — переважно скверики, але в них мило і затишно. 

Я із захопленням і трепетом стежила, як темна драконяча тінь ковзає по дахах засніжених будинків, вуличках і площах. Місто переливалося вогнями, попри пізню годину. У когось свічки жевріли у вікнах, але здебільшого мерехтіли вуличні ліхтарі та кольорові лампи поруч із тавернами й заїжджими дворами. 

Амадо дав сильний крен і пройшов так низько над дахами, що я вловила запах пічного диму, уривки пісень і веселий сміх. Дехто з нічних гуляк, помітивши нас, махав руками та навіть плескав у долоні.

— Вони зовсім не бояться, — цікаво, Амадо мене розчує у свисті вітру?

— А навіщо? Мене добре знають в обох іпостасях, літати я люблю й взагалі поводжуся напрочуд пристойно. До того ж моя робота зараз передбачає захист, а не напад. Раніше, звісно, всяке траплялося: і пияцтво, і бійки, і дуелі, і розбійництво.

Ми зробили ще кілька кіл над містом, а потім дракон почав рішуче набирати висоту.

— Амадо, а куди це ми? — обережно поцікавилася я, відчуваючи напругу й азарт, які буквально дзвеніли в його рухах.

— До неба, — коротко відгукнувся дракон.

Те, що відбувалося потім, я запам'ятаю до кінця життя. Бездонний темний простір, усипаний зірками завбільшки з кулак, крихітні уривки хмар, сині знизу, але опромінені нестерпною білизною вгорі... Десь в невимовній далечині внизу промайнули ліси, луки й річка. А потім в мене дихання перехопило від підйомів, спусків, петель та переворотів. Амадо навіть дозволив собі звалитися в штопор із запаморочливої висоти. Але до того часу я вже  із захопленням прийняла цей політ цілком і повністю. Якоїсь миті я осміліла настільки, що відпустила руки й, розкинувши їх у сторони, сама почала ловити вітер. Господи, добре-то як! Ось вона, свобода. Плисти в небесах, милуючись цим світом так, немов він — майстерно вирізана іграшка. Тільки б не втратити це відчуття! Тільки б не забути, коли повернуся на землю!

Врешті-решт Амадо приземлився на тому самому майданчику, з якого ми злетіли, підставив крило, допомагаючи зійти, потім повернув собі колишню подобу. Легко і невимушено, без усіляких спалахів і спецефектів, просто — раз, і на снігу вже стоїть людина.

— Ну як відчуття? — поцікавився він, старанно ховаючи посмішку.

А я що? Я тільки руками змахнула і видала щось, що складалося з вигуків і вражених зітхинь. У мене весь світ перевернувся з ніг на голову, які вже тут слова?

— Так завжди буває. Перший політ — це як перевірка. Якщо злякаєшся, то вже не полюбиш небо. А якщо щось у душі зачепило, то не зможеш без нього жити.

Ми мовчки увійшли в бальну залу, зачинили за собою двері на вулицю, а потім так само безмовно пірнули в коридори. Амадо, не питаючи, пішов мене проводжати, я не сперечалася.

Біля дверей у спальню дракон зупинився.

— Доброї ночі, леді Гелено. Радий, що вам сподобалося.

Він обережно взяв мою руку і поцілував, але не відпустив, як раніше, а навпаки — стиснув пальці. Секунду мені здавалося, що він хоче щось сказати. Але ні, забарившись лише на кілька секунд, Амадо коротко вклонився і пішов. А я дивилася йому вслід, поки силует дракона не зник за поворотом.