Читати книгу - "Тінь над Дніпром, Наташа Голуб"

Світ зовні не змінився. Ті самі будівлі, ті ж обличчя, ті ж рекламні вивіски, що сліпили очі. Але вони відчували: щось змінилося назавжди. Після останнього кроку, коли файл був введений у систему, здавалося, сама реальність напружено затамувала подих.

У кімнаті панувала тиша, порушувана лише легким шумом серверів. Хтось перевіряв канали зв’язку, інші — розшифровували сигнали, які почали надходити одразу після активації. Це був ланцюг. Один запуск спричинив інший, і тепер система почала розплітатися — немов павутина, що втратила центр.

— Ми щойно запустили лавину, — сказав один із технічних спеціалістів, не відриваючи погляду від моніторів. — І тепер вже немає зворотного шляху.

Роман підійшов до вікна. Звідси Київ виглядав мирно, але в його очах було видно щось інше — глибоку тривогу. Він знав: якщо старі структури відчують загрозу, вони не зупиняться ні перед чим.

— Ми все ще на початку, — сказав він, не озираючись. — Ударна хвиля ще попереду.

Вона підійшла ближче, її голос був тихим, але рішучим:

— У нас є перевага. Ми перші, хто почав. І ми знаємо, що буде далі.

Проте раптом двері приміщення прочинилися, і до кімнати зайшла дівчина, яку ніхто з них не бачив раніше. Вона виглядала молодою, але в її очах була зрілість, викликана часом і обставинами. В руці вона тримала невеликий флеш-накопичувач.

— Ви маєте побачити це, — сказала вона, простягаючи пристрій. — Це не просто дані. Це — зв’язки. Люди, організації, рахунки. Все, що тримало їхню владу живою. І все це — зав’язано на одну людину.

Вони завмерли. Ім’я, яке з’явилося на екрані після запуску файлу, було для них неочікуваним. Це був хтось, кого вони вважали лише тінню, лише гравцем на задньому плані. Але тепер стало ясно: саме ця людина тримала нитки.