Читати книгу - "Посмертні записки Браса Кубаса"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ми попрощались у добром гуморі. Я обідав, уже змирившись з новою ситуацією. Анонімний лист відновив у наших стосунках сіль таємниці та перець небезпеки. Врешті-решт таки добре, що в розпалі тієї кризи Віржилія все-таки не перестала володіти собою. Ввечері я пішов у театр «Сан-Педру», ставили відомий твір, в якому Ештела примушувала плакати публіку. Отож я заходжу, пробігаю поглядом ложі, бачу в одній з них Дамашсену з родиною. Донька була вдягнена в елегантну, правда, трохи дивну, сукню, що виглядала непишно, та це неважко пояснити, бо батько заробляв рівно стільки, щоб йому вже ніхто не заздрив. Можливо, саме тому воно так і було. Під час антракту я пішов до них у ложу. Дамашсену зустрів мене і торохтів без упину, а його дружина не переставала посміхатись. Що ж до Нья-Лоло, то вона не зводила з мене очей. Зараз вона мені видалась гарнішою, ніж під час обіду. Я знайшов у ній певну ефірну м’якість на тлі суто земних форм тіла. Такий вираз доволі розпливчастий, тож потребує цілого розділу, де все має бути розпливчастим. Дійсно, я просто не знаю, як вам сказати, але поруч з дівчиною я почувався не так уже й погано. На ній була ошатно оздоблена сукня, котра викликала у мене сверблячку, як у Тартюфа. Дивлячись на неї, на те, як виступало крізь сукню її округле коліно, я зрозумів одну річ, а саме те, що природа передбачила одяг людини саме для примноження людського роду. Звичайна нагота, коли вона стає звичною через свою масовість і турботи людей, врешті-решт притупляє почуття і зменшує статевий потяг, в той час як одяг, прикриваючи природу, загострює наші бажання і вабить нас. Таким чином, одяг сприяє продовженню роду людського й відповідно розвитку цивілізації. Нехай будуть благословенними звичаї, що їх нам приніс Отелло і трансатлантичні кораблі. Мені хочеться вилучити цей розділ. Рух униз є небезпечним. Проте, врешті-решт це ж я пишу свої мемуари, а не ви, слухняний мій читачу. Біля граційної дівчини мене охопило подвійне відчуття, яке важко висловити: дівчина цілком виражала дуалізм Паскаля l’ange et la bête[60], за винятком того, що янсеніст не припускав одночасності двох натур, хоча тут вони були якраз разом — l’ange виражався словами небес, а la bête... Ні, точно цей розділ слід вилучити.
Розділ XCIX. У партеріУ партері я зустрів Лобу Невеса, він розмовляв з кількома друзями, ми ж з ним говорили голосно, холодно, і кожен з нас почувався ніяково. Проте під час наступного антракту, саме перед тим, як мали підняти завісу, ми з ним стикнулися в одному з коридорів, де не було нікого. Він підійшов до мене усміхнений і дуже люб’язний, потягнув мене до одного з вікон, і там ми з ним довго розмовляли. Говорив, головним чином, він, і видавався найспокійнішою особою у світі. Врешті я запитав його про дружину, він сказав, що з нею все гаразд, проте перевів бесіду на інші теми, говорив розкуто і майже з усмішкою. Відгадайте, читачу, звідки така зміна в поведінці: я вислизаю від нього, і йду до Дамашсену, котрий чекає на мене біля входу у свою ложу.
Під час наступного акту я нічого не чув: ні слів акторів, ні оплесків глядачів. Схилившись у своєму кріслі, я відновлював у пам’яті деталі розмови з Лобу Невесом, згадував його жести і дійшов висновку, що теперішня ситуація стала для мене значно ліпшою. Нам було достатньо будиночка в Гамбоа. Часті візити в інший будинок лише загострили б заздрощі. Чесно кажучи, ми могли обійтися без щоденних розмов, це було б навіть краще, ми тільки більше раділи б нашим зустрічам. Крім усього, мені вже сорок років, а я ще нічого до досяг, навіть не став місцевим депутатом. Треба було терміново щось робити, навіть задля кохання до Віржилії, котрій було би приємно, побачивши, що моє ім’я стало відомим... Гадаю, що в такому разі я чогось досягнув би, проте не стану заприсягатися. Я ж думав про інші речі.
Юрбище, як я прагнув твоєї любові, ну просто до смерті! Може, саме таким чином я хотів би тобі помститися. Я дозволив би, щоб люди кишіли навколо мене, а я на них не звертав уваги, як Прометей у Есхіла зневажав своїх катів. Ой! Ти, натовпе, намагався прикути мене до скелі своєї легковажності, своєї байдужості або до свого збурення! Крихкі ті кайдани, мій любий, я їх розірвав би одним махом, як Гуллівер. Ница, банальна річ — йти в пустелю, щоб там віддаватися роздумам. Наскільки бажаніше й витонченіше відчувати себе самотнім посеред моря слів та жестів, посеред бурі пристрастей і потрясінь і сказати, що тебе це все не торкається, ти сам по собі, ніби тебе там і немає. Що ще можна сказати, коли врешті приходиш до тями, тобто коли повертаєшся до натовпу? Здається, що ти звалився з місяця, цього таємного сяючого підвалу свого мозку, котрий не що інше, як зневажливе ствердження нашої духовної свободи? Слава Господу Богу! Ось яке гарне завершення цього розділу.
Розділ C. ВірогідністьЯкби у цьому світі не було стільки душ, котрі читають неуважно, то цілком виправдано нагадати читачеві, що я стверджую лише про дієвість окремих законів, в чому я дійсно пересвідчився. Так само, як і в їхній істинності. Стосовно ж інших я припускаю їхню вірогідність. Прикладом останнього є саме цей розділ, читання якого рекомендовано усім особам, схильним до вивчення соціальних
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Посмертні записки Браса Кубаса», після закриття браузера.