Читати книгу - "Поміж двох орлів"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Доведеться нам з тобою, Тарасе, вирішувати долю усього цього царства, — сказав він.
— Чому? — здивувався Тарас.
— Ну як? Цареві Владиславу з-поміж усіх придворних захочеться мати знайомих вірних людей, — говорив Ян. — Не думаю, щоб їхній Патріарх (Жолкевський кивнув головою на купу духовних осіб, які вже встигли присягнути) допустив до молодого царя-іноземця когось досвідченого. Скажімо, мого батька. А так цар молодий, і я молодий, може, Лукаш також залишиться.
— А я?
— А ти — мій джура.
— Станеш ти боярином, оженять тебе на молоденькій боярській дочці, і вирішуватимеш ти долю всієї Московії, — закінчив Лукаш Жолкевський.
Це розвеселило Яна.
— Ну, це вже навряд! — сказав він. — Нашого Тараса у Жовкві чекає любка.
Тарас Сопоха відчув, що червоніє. Обидва Жолкевські голосно засміялися, що зовсім не пасувало до такого урочистого моменту. Але юнаки стояли на досить великій відстані від головного дійства, тому ніхто до їхньої розмови не дослухався. Але Тарас не дуже зрадів можливій перспективі залишитися тут, у місті посеред дрімучого лісу. Йому вже набридли постійні переходи, зупинки у невідомих містах, назви яких забувалися вже наступного дня після відбуття. Натомість Тарас знав, що вдома його чекає ненька і (юнак боявся навіть зурочити) Марушка. Заради їх обох можна й пожертвувати заманливою перспективою стати придворним нового московського царя.
Городяни тільки ще наближалися до місця присяги, а польний гетьман Жолкевський запросив шляхетних московитів на бенкет. Сам Жолкевський сів посередині довгого стола, по праву руку від себе посадив митрополита ростовського Філарета, а зліва — князя Федора Мстиславського. Поляки і московити розмістилися за довгим столом навпроти один одного.
Під час трапези зникла недовіра, що досі отруювала думки обох сторін. Поляки щоразу чекали від московитів якоїсь підступності, і до кінця не вірили, що все закінчиться так вдало. Зрештою, господарі вже стомилися від майже дванадцяти років невизначеності, що панувала в Московській державі. Правда, і Філарет, і Мстиславський досі не могли прийти до тями від такої швидкої згоди гетьмана Жолкевського на всі умови договору. Одразу згодившись на все, польний гетьман позбавив московитів можливості виторгувати собі додаткові умови.
Тоді ж Жолкевський щедро обдарував митрополита і боярську думу, роздавши їм усю здобич, здобуту ним у битві під Клушином: коней, чаші, шаблі, не залишивши собі нічого дорогоцінного. У свою чергу князь Мстиславський відплатив йому такими ж багатими дарами.
Кожен розумів, що війна, котру вели один проти одного поляки і московити, на цьому закінчилася. Звичайно, зовсім недалеко звідси на розвиток подій у Москві чекає «тушинський злодій», що називає себе Дмитрієм; Смоленськ досі оточений військами короля Сигізмунда і того ж таки Владислава, присяга якому ще не закінчилася, але головне — вдалося зупинити просування грізного гетьмана Жолкевського, про військові успіхи котрого ходили легенди.
Сам гетьман сидів зовні спокійно, і московити цілком слушно вважали: Жолкевський цілком задоволений тим, що відбувається. Але за спокійним безтурботним обличчям гетьман ховав тривогу. Йому здавалося, що все, що він бачить, якесь несправжнє і кожної миті може зникнути.
Він бачив, як до Івана Даниловича, що сидів посередині довгого столу якраз навпроти князя Голіцина, обережно підійшов його син Ян і щось сказав на вухо. Зять мовчки кивнув, подивився на гетьмана і, підвівшись з-за столу, підійшов до гетьмана.
— Що? — запитав Жолкевський.
— Прибули посланці його королівської величності, — повідомив він.
— Іду.
Гетьман звернувся до митрополита Філарета:
— З вашого дозволу, на деякий час я полишу вас. Прийму посланця короля і повернуся.
Він швидкими кроками покинув залу, супроводжуваний поглядами присутніх. Зачинивши за собою двері, Жолкевський побачив Яна.
— Де посланці? — тільки й запитав.
— Там, — показав син на двері.
— Можеш бути вільний.
У наступній кімнаті Станіслав Жолкевський побачив Олександра Корвін-Госевського, котрого залишив разом з королем під Смоленськом, і невідомого московита.
— Не сподівався побачити вас, пане Олександре! — привітався Жолкевський. — Якими вітрами ви опинилися тут, під Москвою?
— Не скромничайте, ваша милосте! — відповів Госевський. — Чутки про ваші подвиги поширюються значно швидше, аніж коні його королівської величності. Ми боялися не встигнути до того, як ви увійдете до Москви.
— Ми? — Гетьман подивився на московита.
— Федір Андронов, печатник і думний дяк, — відрекомендував свого напарника Госевський. — Разом зі мною прибув зі стану його величності короля.
З цими словами Корвін-Госевський подав гетьману листа.
Не бажаючи відкривати послання при сторонніх, Жолкевський відіслав їх відпочити і підкріпитися з дороги. Залишившись наодинці, він розломив печатку і став читати написаний знайомим почерком придворного секретаря лист.
Дочитавши до кінця, гетьман деякий час продовжував стояти на місці нерухомо, від безсилля опустивши руки. Його тіло охопила якась незвична досі слабкість. Лист випав з руки. Лише тоді гетьман опам’ятався, підняв послання з підлоги.
«Це кінець!» — майнула думка.
— Яне! — голосно покликав він.
Батько чомусь був певен, що син знаходиться у сусідній кімнаті. Він не помилився — Ян з’явився одразу.
— Скажи Данилевичу, що мені нездужається. Нехай перепросить гостей. Після бенкету нехай збере всіх наших на військову раду, — розпорядився гетьман.
— Так, тату! — сказав Ян і побіг виконувати розпорядження.
А Станіслав Жолкевський лише тоді сів на лаву. Йому належало придумати, як повідомити воєводам отриману щойно новину...
Гетьман Станіслав Жолкевський почекав, поки присутні вгомоняться, а цього довелося чекати досить-таки довго, адже те, що відбулося щойно, вартувало такого збудження. Коли ж розмови самі собою стихли — як-не-як, військову раду проводить сам польний гетьман, — Жолкевський твердо мовив:
— Панове! Спішу повідомити вам неприємну новину: щойно ми програли війну!
Такої тиші присутні не пам’ятали. Ще
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поміж двох орлів», після закриття браузера.