Читати книгу - "Ежені Гранде. Селяни"

— Паштет у мене вийшов смачний, ніжний. А він нічого й не помітив. Я й сала, й лаврового листу купила на свої шість франків — я хазяйка своїх грошей.

Потім служниця вибігла, бо їй почулося, що йде Гранде.

Кілька місяців виноградар часто заходив до дружини в різну пору дня, але не згадував імені дочки, не бачив її, не натякав про неї. Пані Гранде не виходила зі своєї кімнати, і стан її здоров'я день у день погіршувався. Старого виноградаря ніщо не могло зламати. Він лишався непохитний, суворий і холодний, мов гранітна брила. Як завжди, він ішов з дому і повертався; але більше не затинався, менше балакав і в справах став ще черствіший, ніж будь-коли. Частенько він помилявся в розрахунках.

— У Гранде щось сталося, — казали крюшотинці й грассеністи.

— Що ж могло статися у Гранде? — незмінно запитували одне одного на сомюрських вечорах.

Ежені ходила до церкви з Нанон. Коли при виході з церкви пані де Грассен зверталася до неї, вона відповідала ухильно, не вдовольняючи цікавості цієї жінки. Однак через два місяці ні від трьох Крюшо, ні від пані де Грассен уже не можна було приховати таємницю ув'язнення Ежені. Її постійну відсутність ніяк не можна було пояснити. Потім, хоч і невідомо було, хто зрадив таємницю, все місто дізналося, що від початку року мадмуазель Гранде за наказом батька сидить у своїй холодній кімнаті на хлібі й воді, що Нанон готує ласощі, приносячи їх Ежені вночі; було навіть відомо, що дівчина може бачитися з матір'ю і доглядати за нею тільки тоді, коли батька нема вдома. Поведінку Гранде суворо засуджували. Все місто, пригадавши його зради, жорстокість, поставило, так би мовити, старого поза законом, і всі від нього відсахнулися. Коли він проходив, усі тикали пальцем на нього, перешіптувались. Коли його дочка разом з Нанон спускалася покрученою вулицею до обідні чи вечірні, всі сомюрці підходили до вікон, з цікавістю розглядаючи багату спадкоємицю, її манери, обличчя, пойняте смутком і ангельською лагідністю. Ув'язнення, батькова неласка нічого не значили для неї. Адже вона бачила карту півкуль, лавочку в садку, частину стіни, відчувала на устах мед, залишений поцілунком коханого. Спершу вона нічого не знала про розмови в місті, які стосувалися її, так само як не знав про них і пан Гранде. Релігійна і чиста перед Богом, вона черпала в своєму сумлінні й коханні силу, щоб легше терпіти батьківський гнів і помсту. Та одне глибоке горе примушувало замовкнути всяке інше горе: її мати, істота тиха і лагідна, що на порозі домовини засяяла особливою красою душі, її мати з кожним днем згасала. Часто Ежені докоряла собі за те, що мимохіть стала причиною жорстокої, повільної хвороби, яка вбивала матір. Щоранку, тільки-но батько виходив із дому, вона сідала біля матері в головах і Нанон приносила їй сніданок. Та бідна Ежені була сумна, страждаючи стражданням своєї матері; вона мовчки, жестом вказувала Нанон на матір, плакала і не насмілювалась говорити про кузена. І пані Гранде змушена була перша запитувати:

— Де він? Чом він не пише?

Ні мати, ні дочка не мали уявлення про відстані.

— Думаймо про нього, мамо, — відповідала Ежені.— А говорити не треба. Ви хворі.

— Діти мої,— казала пані Гранде, — мені не шкода життя. Бог мені допоміг, давши радісно зустріти кінець моїх страждань.

Слова цієї жінки завжди були пройняті вірою й святістю. Коли чоловік приходив снідати біля неї й ходив з кутка в куток по кімнаті, вона говорила йому одні й ті самі слова, повторюючи їх з ангельською лагідністю, але й твердо — близька смерть надавала цій жінці мужності, якої їй бракувало все життя.

— Спасибі, що ви цікавитеся моїм здоров'ям, — відповідала вона йому на найбуденніше запитання. — Та коли ви хочете пом'якшити гіркоту моїх останніх хвилин і полегшити мої страждання, будьте знов ласкаві до нашої дочки; доведіть, що ви християнин, чоловік і батько.

В таких випадках Гранде сідав біля ліжка, мовчки вислуховував її докори і нічого не відповідав, — він діяв як людина, котра бачить, що насувається злива, і спокійно ховається у підворіття. Коли дружина зверталася до нього з найзворушливішими, найніжнішими, найсвятішими благаннями, він казав:

— Ти сьогодні трохи бліда, моя бідна жіночко!

Повне забуття дочки, здавалося, було викарбуване на його кам'яному лобі, на стиснутих губах. Старого не зворушували навіть сльози, що після його невиразних, майже незмінних відповідей текли по блідому обличчю дружини.

— Хай Бог вам простить, — казала вона, — як прощаю я. Колись і вам потрібне буде прощення.

Відколи захворіла дружина, Гранде не наважувався більше вимовляти своє жахливе «та-та-та-та!», але його деспотизм не був обеззброєний перед цим ангелом лагідності, чия зовнішня непривабливість зникала з кожним днем, поступаючись місцем виразові високих моральних якостей, які осявали її обличчя. Вся вона була душа. Здавалося, молитви очистили, зм'якшили найгрубіші риси її обличчя, і воно світилося внутрішнім світлом. Хто не спостерігав цього перетворення на обличчях праведників, де краса душі зрештою перемагає найгрубіші риси, одухотворяючи їх шляхетністю і чистотою високих помислів? Видовище цього перетворення під впливом страждань, що пожирали здоров'я цієї жінки, впливало навіть на старого бондаря, хоч його залізний характер не змінився. Зате він уже не розмовляв так презирливо, а замкнувся в непорушній мовчанці, рятуючи цим свою владу голови родини. Досить було вірній Нанон з'явитися на ринку, як навколо неї починали лунати насмішки й скарги на її хазяїна; та хоч громадська думка й засуджувала дядечка Гранде, служниця боронила його, відстоюючи честь дому.

— Ну й що ж такого, — докоряла вона ганьбителям добряги, — хіба ж ми всі не черствіємо на старість? Чом би і йому не стати трохи жорстокішим? Киньте свої побрехеньки. Мадмуазель живе, як королева. Вона живе сама. Що ж, їй так подобається. Та й те сказать, у моїх хазяїв є якісь свої міркування.

Якось увечері наприкінці весни пані Гранде, яку мучило горе ще більше, ніж хвороба, не добившись, попри всі моління, примирення Ежені з батьком, довірила свої таємні муки