Читати книгу - "Закоłот. Невимовні культи"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Повзучий каос! — ці слова змусили Діманту напружитися, але вже за мить вона зрозуміла, що вояк використовував їх як просту лайку. — Себто се — ветеран Старої Імперії? Стривай, знову щось не б’ється. Якщо він такий старий, то як ти з ним породичалася?
— Не кажи більше так, благаю, — промовила Діманта ледь чутно. — Не повторюй тих слів, що промовив на початку.
— Не лаятися?
— Так.
Несподівано терранин затулив долонями обличчя та голосно видихнув. Цієї миті, здавалося, втома здолала його. До того він розмовляв, міркував і реагував на дівчину, але тепер виникало враження, що все це було лише механічними реакціями. Розпрямившись, він кинув наплічника до порожнини, з якої вибрався, потім поплескав себе по кишенях на передпліччях. Діставши з лівої щось невеличке й блискуче, він витягнув шию, намацав пальцем артерію та притиснув до неї той прилад. Прилад коротко засичав, а обличчям вояка пробігла судома. Але вже за мить його очі прояснилися.
— Що? Я не спав тридцять годин, до того ж не квіточки весь сей час нюхав, — кинув він, хоча Діманта ні про що його не запитувала, ба навіть не дуже розуміла, що він робить. — Не сходь з теми.
— Я навіть не знаю, що відповісти, — знизала плечима дівчина. — Те, про що ти питаєш, очевидно й загальновідомо.
— Уяви — ані я, ані мої друзяки вже тисячоліття не навідувалися на Марс. Тобі, гадаю, теж не дуже очевидно, що небо блакитне або що таке веселка чи блискавка.
Діманта кивнула.
— Нас мало, і щоб досягти генетичного різноманіття, використовується матеріал не тільки повноформатних, але й редукованих людей. Щоб запобігти виродженню. Ось він і став одним із донорів матеріалу для мого роду. Три покоління тому. Я з’ясувала це і вирішила познайомитися з ним. Відтоді ми багато спілкувалися. Він мій друг.
Терранин спохмурнів.
— Ти завжди кажеш «він». У твого родича є бодай ім’я?
— Є. Але воно невербальне. В нього й рота немає, щоб вимовляти його; і вух, щоб почути.
— То як ви тоді спілкуєтеся? Листуєтеся в мережі?
— В інфопросторі. Він обробляє квантові потоки. Спілкуватися з такими для людини важко, але, якщо звикнути, таке спілкування набагато інтенсивніше, яскравіше…
— Твій родич — деталь обчислювальної системи, а імені в нього немає, бо замість неї системна адреса, — вояк гмикнув. — Але якщо він був людиною раніше, то повинен був мати справжнє ім’я.
— Його звали Секі Юкіо. Він був пілотом винищувача на кораблі «Щасливий Журавель». Це все, що він розповів мені про своє минуле.
— Про що ж ви тоді розмовляли? Про що окрім минулого він міг тобі розказати?
— Про все. Він наче привид на роздоріжжі битих шляхів. Повз нього проходило стільки всього, що він знав ледь не весь Марс, кожен його образ, кожну таємницю… Розповідав, як відлітають до поясу Койпера ефірні баржі, переповнені квантовим кодом, транспортуючи цілі світи, наче зародки в коконах. Як в ефіромагнітних полях хазяї будують копії своїх міст-палаців на безкінечно далеких Седні й Ериді…
Вояк, що вже ладен був кинути щось уїдливе, раптом завмер, немов дослухаючись до якогось йому одному чутного шепоту.
— Сховайся, — мовив тихо і, не чекаючи відповіді, повернувся до порожнини, яка тієї ж миті почала за ним зачинятися.
— Але… — тільки й встигла сказати дівчина, коли монстр перед нею повернувся до життя. Лапи розпрямилися, здіймаючи його вище, довга шия втягнулася в цефалоторакс, з гучним клацанням там закріпившись. Педипальпи підтягнулися до неї, склавшись утричі, хеліцери металево клацнули. Саме тоді Діманта відчула, що в залі присутній хтось іще.
II
— Т мінус двадцять секунд. Готовність до десантування — альфа.
Живий голос координаторки химерно звучав серед палаючого цифрового шторму, що панував на орбіті. Поміж численними матрицями даних у конфігураційному просторі, кожна з яких є ворожим об’єктом, вражаючим елементом або енергетичним імпульсом, голос не повідомляв нічого критично важливого — радше був рятувальним кінцем, що не давав свідомості пілотів остаточно розчинитися в бойовому інтерфейсі своїх псевдо-живих машин.
— Т мінус десять секунд. Перевірку основних систем завершено.
Велетенська чорна тінь «Сінано» накриває бій, що розгоряється у верхніх шарах марсіянської атмосфери. Ще нижче — Кідонійська долина, де, занурене у рудий камінь, зачаїлося прадавнє місто Дерінкую, людська колонія часів Старої Імперії, заснована більш ніж тисячу років тому. Поразка у Війні Тисячі демонів та падіння Дзіпанґу на віки відрізали та ізолювали цю, хай малу, але частку людства. І от людство прийшло по своїх викрадених дітей. Прийшло звільнити їх.
«Тільки ми не знаємо, чи є там бодай єдина жива людина… Справжня людина», — одинока думка спалахує посеред впорядкованих числових послідовностей, асемічних символів та окультних сингілів — аномалія, що порушує складну гармонію бойового інтерфейсу.
— Десантування! Ghatanothoa, benedicatur lux tuum!
«Salva nos!» — думка-відповідь народжується раніше низки асоціацій чи звернення до пам’яті. Наче вона є рефлексом, а не реакцією.
Атлах-нага, павукоподібна штурмова одиниця, поєднання полімерного титану, карбонових алотропів та надвитривалих біополімерів, вібрує від збудження. Пласталеві кріплення, що тримають її в десантному відсіку штурмовика, плавно розходяться, і вона рине вниз — у полум’яний вир битви.
Першої за півтори тисячі років битви за Марс.
Арахнід розтинає тонку марсіянську атмосферу поряд із двома десятками йому подібних штурмовиків. Їх скидають з висоти в шістдесят кілометрів — найнижчий безпечний показник. Навісні ракетні модулі забезпечать гальмування на фінальному відтинку, а також дозволять маневрувати, коли по тебе прийдуть ті, кого не стримають перехоплювачі ескорту. Відгуком на цю думку інтерфейс цинічно повідомляє, що близько половини атлах-наг будуть збиті в польоті. Але додає, що в катакомбах Дерінкую шанси решти значно збільшаться. Настільки, що вижити мають двоє чи навіть троє.
Одна з десантних машин перетворилася на сферу розпеченої плазми. Система відстежує траєкторію її смерті, відновляє події в зворотному порядку і, оцінивши ступінь загрози, розпочинає маневр ухиляння. Мі-го, що прорвався крізь крило винищувачів, спромігся дістати атлах-нагу та пройти повз ще дві машини, уникнувши цим атаки переслідувачів. Другий його наліт був підтриманий нападом нової зграї. Через це протягом наступних ста тридцяти секунд усі кораблі ескорту будуть зв’язані боєм — на повідомлення про третю зграю супротивника відповісти буде нікому. Маневр арахнідів координується загальною системою, тож розрахунок має мінімізувати втрати. Інтерфейси ще двох пілотів блокуються, повідомляючи про розрахункові наслідки ворожої атаки. Пілоти чудово розуміють, що загинуть за шістдесят сім секунд. Але накачані нейромодуляторами кровоносна та лімфатична системи придушують паніку, розпочату інстинктом самозбереження, тож необхідні дії пілоти виконують чітко й без затримок.
— Висота — сорок вісім тисяч, — знов координаторка, знов безглузде дублювання даних інтерфейсу.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Закоłот. Невимовні культи», після закриття браузера.