Читати книгу - "У черзі за святою водою"

Не будемо детально заглиблюватися в символіку історичної пам’яті Арля. Вона є дуже багатою, як у кожного міста, де збереглося так багато історичних пам’яток різних епох. Це неможливо зробити в рамках невеличкого нарису, а великі дослідження про те, що символізує та чи та химера на стіні того чи того покинутого монастиря, вже написано. А, позаяк однозначно відповісти на такі питання неможливо, то відповідні дослідження символіки середньовічних соборів, зокрема й арльських, триватиме. А наша мета — в загальних рисах окреслити, як біографія всесвітньо відомого ван Гога вплелася в символічний простір міста, яке вельми негостинно приймало художника від лютого 1888 року по травень 1889 року, не надаючи йому кредитів на трохи краще харчування й меблі, сміючись із його відрізаного вуха, а тепер так майстерно експлуатує пам’ять про нього.

Варто сказати, що на обличчі міста позначилися мало не всі згадані вище факти страдницької біографії славетного художника. Хоча в Арлі нема головного, а саме — солідного музею, де зберігались би картини Вінсента. Всі його невмирущі шедеври, зокрема і створені на провансальській землі, зберігаються в музеях Амстердама, в музеї д’Орсе в Парижі, в Чикаго, в Лондоні, в Петербурзі, в багатьох інших музейних і приватних колекціях. Так, у міській медіатеці Арля зберігається деякі малюнки, але це — другий сорт великих творів, та й експонуються вони не завжди. Але ж найславетніші візуальні візитівки великого художника було створено саме в Арлі! Це і химерна «Зоряна ніч над Роною», і щемка до запаморочення «Тераса нічної кав’ярні», і славетні «Соняшники», і багато інших картин, які з року в рік стають оздобами календарів, блокнотів, альбомів, а також елементами розпису порцеляни і тканин. В Арлі рекламу ван-гогівських місць зуміли зорганізувати так, що туристи їдуть глянути на ті місця, де малював великий художник, з не меншим, а то й більшим ентузіазмом, ніж, зазвичай, їдуть дивитися на самі картини. Чи можна уявити собі, щоби туристи їхали кілька годин в автобусі, аби побачити і сфотографувати якийсь конкретний дуб серед рівнини, який «позував» Шишкіну для його «Среди долины ровныя» або на «Московський дворик», якби такий зберігся, модель картини Поленова? Це уявити складно, але в Арлі все саме так. Туристи схвильовано фотографують нічну кав’ярню на майдані Форум, міст Тренкетай через Рону, внутрішнє подвір’я колишньої лікарні, яке зараз іменується Espace van Gogh. Можу твердити: в Амстердамі, де наявні самі картини, причому найбільш хітові зразки, немає такої могутньої аури присутності геніального й нещасного художника, яку майстерно підтримують в Арлі.

Екскурсовод заводить туристів до «Еспас ван Гог», де митець свого часу відходив від своїх мистецьких екстазів, де зараз про лікарню нагадують лише словаMaison de Dieuнад брамою. Саме в цьому великому будинку колишньої богадільні зараз містяться багато культурних установ міста Арль: міська медіатека, великий виставковий зал, міжнародний коледж перекладачів, а також і кілька крамниць, де в продажу туристичний товар, пов’язаний із ван Гогом: репродукції його картин різної якості, канцелярські й текстильні товари, оздоблені знов-таки репродукціями його картин, календарі та альбоми ілюстрацій, різні видання листів Вінсента до Тео різними мовами тощо. Також у продажу неодмінно є абсент, який погубив Вінсента — дуже дорогий і дуже міцний напій, коштує більше 50 євро за півлітрову пляшку. Хіба що пластикового вуха, імітації того, яке відрізав собі нещасний художник, ще не розробили винахідливі автори сувенірів. Поряд із крамницею — кав’ярня, де стільці імітують ті, з соломи, що стояли у знаменитій кімнаті Вінсента, яку також відтворили душевні арлезіани за картиною славетного художника. Після закінчення екскурсії туристи гаряче аплодують гідові, який розчулив їх розповіддю про трагічну долю світової знаменитості, яка саме в Арлі найповніше реалізувала свій творчий потенціал.

Сувенірних крамниць із ван-гогівськими календарями та абсентом в історичній частині міста багато, а ще більше тих місць, що їх ван Гог малював. В Арлі стали музеями і антична арена боїв гладіаторів, і вже згаданий Аліскамп. Але ці об’єкти стали ще вагомішими, бо їх малював великий Вінсент, про що регулярно інформував свого брата Тео. Біля кожного місця Арля, яке убезсмертив ван Гог, стоїть великий металевий стенд із репродукцією відповідної картини митця, з неодмінною цитатою з листа до брата Тео. І кожен відвідувач може відчути, як саме великий художник відтворив той чи той фрагмент Арля. Так, то є досить химерне відображення реальності, чого тоді арлезіани не розуміли. А тепер навпаки, вони намагаються надати об’єктам, що їх він малював, ван-гогівського вигляду, ван-гогівських барв. Чимало арлезіанських будинків прикрашають невмирущі ван-гогівські соняшники, в яких, за словами Мартіна Гайдеггера, «є буття». І стіни знаменитої «нічної кав’ярні», яке сьогодні називається «Вінсент», пофарбовано у ван-гогівський пронизливий жовтий колір.

В Арлі мимоволі пригадався дитячий віршик із давньої «Мурзилки»:

В городе Владимире Владимирам почет:

Всех граждан с этим именем там взяли на учет…

В городе Иваново Иванам благодать:

Ивану вещь последнюю готовы там отдать…

Арль демонструє таке ставлення до імені Вінсент. Великий ван Гог нерідко підписував свої картини просто «Вінсент», не ставив на них прізвища. І арлезіани також називали його по імені. За ті 15 місяців, які він провів ув Арлі, Вінсент став міською знаменитістю, яку всі знали. Про це згадувала Жанна-Луїза Кальман, якій було 13 років, коли в її місті перебував цей дивний і нещасний чоловік, який відтяв собі вухо. Вона чи не єдина знала Вінсента особисто і водночас дожила до його захмарної слави. Сьогодні художники з іменем Вінсент мають кращі шанси зробити мистецьку кар’єру в Арлі, ніж носії інших імен. Так, останнє речення висловлює деяке перебільшення, але й перебільшення, буває, містять деякий сенс. Можливо, то був збіг, але під час мого перебування в Арлі та у виставковому залі Еспас ван Гог, і в тому, що на площі Республіки, у приміщенні церкви святої Анни, виставлялися творіння сучасних художників на ймення Вінсент — прізвища не запам’яталися. Ім’я Вінсент має в Арлі додатковий сакральний зміст ще й завдяки провансальському національному поетові Фредері Містралю, автору поеми «Мірейо», профіль героїні якої прикрашає постамент пам’ятника великому провансальцеві — він, до речі, із романтичним плащем, без якого не обходяться увічнені в бронзі національні поети, стоїть поряд із славетною ван-гогівською Нічною кав’ярнею. Поема «Мірейо»,