Читати книгу - "Щастя у спадок, Лія Стейс"

Глава 17

Макс вихором влетів на подвір'я Соні. Почав голосно стукати. Хоч би відкрила. Хоч би вислухала.

— Чого приперся? — двері різко відчинилися. — Що тобі ще від мене треба?!

Такою розлюченою Максим не бачив Соню ніколи. Він думав знайде дівчину в сльозах. Завжди тиха і спокійна, хлопець сумнівався, що Соня взагалі вміє голос підвищувати на когось. Що ж, тепер знає. Вміє. Ще й як. Не дарма кажуть в тихому болоті чорти водяться. Але сам винний. Заслужив

— Соню, прошу тебе. Вислухай мене. Я все поясню!

— Я не хочу нічого чути. Там брехня — тут брехня. Я втомилася!

— Я придурок, я знаю. Давно мав тобі розповісти, що Катаріна живе тимчасово в мене. Просто не міг підібрати момент, — Макс був просто у відчаї.

— Момент не міг підібрати? — Соня розсміялася, проте її сміх був не веселим, а якимось зловіщим. — Можна було, наприклад, сказати це за сніданком, або коли ми обідали. Або на останньому побаченні. Я думаю у нас були достатньо відверті розмови, щоб розказати про це. А ще перед тим, як запросити у своє ліжко, ти міг обмовитись, що є велика ймовірність у ванній зіштовхнутися з твоєю колишньою!

— Це вимушено! Катаріні загрожує небезпека! — спробував пояснити Макс.

— Яка ще небезпека?! — здається, Соня не вірила жодному йому слову.

— Я…я не можу тобі розказати. Просто повір, що все більш ніж серйозно.

— Максе, — втомлено зітхнула Соня. — Як тобі вірити, коли ти ВЖЕ не був зі мною до кінця чесний.

— Тепер все буде по-іншому!

— Десь я вже це чула. Чесно, мені не потрібні ці емоційні гойдалки. Я доросла жінка, в якої є дитина. Вже раз обпеклася, вистачить. Я не можу собі дозволити стосунки з кимось ненадійним. 

— Одна помилка і я враз став ненадійним? Ну звісно, я ж не стриманий аристократ Романовський, — спалахнув враз Макс. — А те що я за тобою, як пес побитий з першого дня повзаю, то вже не рахується. 

— Тебе ніхто не змушував за мною бігати. Сам прив'язався, як банний лист, — її слова жалили, кусали, отрутою в’їдалися в шкіру. — І взагалі, на наступному тижні ми повертаємося в Київ.

Очі Максима потухли.

— Я тебе почув, Соню.

Він розвернувся і пішов у в сторону “Вовчої Колиби”.

А Соня дивилася як він іде, відчуваючи як з кожним його кроком розбивається її серце, а потім сіла на сходи й нарешті дала волю сльозам.

Лара вийшла на ґанок та всілася поряд. Вона обійняла подругу і нічого не запитувала. Все й так було зрозуміло. Коли сльози, здається, закінчилися, Соня прохрипіла:

— Ми повертаємося в Київ разом з тобою.

— Добре, — тільки й відповіла Лара, не лізучи в душу. Так, то й так.

Схоже, в Петросівцях вони обоє знайшли й втратили щось надзвичайно цінне.

Трохи заспокоївшись, Соня зайшла в будинок, дістала свій особистий щоденник, відкрила чисту сторінку, і написала зверху : Нова Я.

Дівчина зрозуміла, що якщо вона щось не буде міняти у своєму житті, то завжди буде у ролі жертви. Її життєві сценарії будуть повторюватися раз за разом. Досить бути хорошою, зручною, правильною. Це призводить тільки до того, що об неї всі витирають ноги. Більше вона такого не дозволить. Соня твердо вирішила, що бере життя у свої руки.

Для того, щоб привести думки в порядок, вона вирішила тезисно записати, що саме вона хоче змінити. Список назбирався з 10 пунктів.

Погодитися на нову роботу у приватному ліцеї. Започаткувати власний онлайн-курс англійської мови (давно про це мріяла, настав час діяти). Влаштувати шопінг та оновити гардероб. Змінити зачіску (так-так, настав час). Продати будинок в Петросівцях (їй важко дався цей пункт, проте це необхідність). Дозволити собі бути різною — смішною, сумною, веселою, шаленою — будь-якою. Цінувати себе та свій час. Навчитися говорити НІ та не погоджуватися на менше. Вибудувати особисті кордони та не дозволяти нікому їх порушувати!!! Дозволити собі безумовно кохати

У її голові почав складатися план дій, і потихеньку тривога відступала. З'явилася віра, що все вийде.

***

Наступні дні Соня багато думала про Максима. Можливо, вона була надто категорична і варто було його вислухати, пробачити, адже він був їй далеко не байдужий. Емоції вщухли, й дівчині все частіше здавалося, що їхня сварка абсурдна і виникла на пустому місці. Ну живе у нього Катаріна, то це ж не дорівнює спить з ним. У них навіть кімнати різні. Ну не сказав про це вчасно, але не треба забувати, що Максим все ж на 8 років молодший, і в нього ще елементарно не вистачає досвіду того, як будувати стосунки, основані на довірі. Чесно кажучи, у Соні теж такого досвіду було вкрай мало.

Тож вона зрештою зробила висновок, що їх кохання просто не на часі зараз. Соня ще досі глибоко травмована зрадою чоловіка. Їй здавалося, що вона легко це пережила. Але як виявилося, ні. Соня надто гостро реагує на ті ситуації, які можна було б вирішити звичайним діалогом. Але вона ще не була готова довіряти комусь. Надто рано вирішила поринути у нові стосунки. Можливо, якби вони з Максимом зустрілися пізніше, у них би був шанс. Проте, зараз, коли вона сама всередині спустошена, випалена, пошматована, Соня нічого не може йому дати. А бути моральним вампіром і тільки висмоктувати енергію —  ні, це не її спосіб.

Тож, все на краще. Ще кілька днів перетерпіти та вона поїде додому. Спочатку, звісно до батьків заїдуть, як вона обіцяла. Дівчина рефлекторно скривилася. Це ще один квест і перевірка терпимості. Проте, можливо, це навпаки стане чудовою нагодою потренувати створення особистих кордонів, про які її мати, мабуть, ніколи в житті не чула.

***

Макс вже п'ятий день потопав у алкоголі та цигарках. Щоранку він прокидався з твердим наміром, що сьогодні пити не буде, проте згадуючи карі очі, що звели його з розуму, знову тягнувся за пляшкою віскі. А скільки разів він брав телефон в руки, щоб написати або подзвонити дівчині — не злічити. Але всеж слова залишилися не сказаними.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍