Читати книгу - "Аметистовий браслет для Аглаї, Катерина Федоровська"

Безсило лежачи на м’якому килимі, ув’язнена Аглая чітко усвідомила одне: що більше ніколи у своєму житті не довіриться жодному чоловікові. Що всі вони – підлі брехуни й негідники.

Коли світанкове сонце боязко пробивалося через вузьке віконечко, Аглая вже нарешті заспокоїлася. Емоції поступилися місцем розсудливості та виваженості. Так, її вже вкотре обманули. Але ж відчай їй ніяк не допоможе. По-перше, вона мотивів Касія не знає. Можливо, він так, потримає її ув’язненою, поки не проведуть ритуал, потім випустить. Не пробачить йому, зрозуміло, але ж якби хотів якось її позбутися, то вже б проявив себе. Мав нагоду і не раз. По-друге, Касій не один в маєтку. Так, прислугу необдумано Адам відпустив, але ж є ще десь Митридонт, якщо він живий, та й графиня Євлампія може згадати про свою невістку. Ще й барон приїде, він же, напевно, знає, що Адам одружився. Згадавши свого чоловіка, очі Аглаї знову засльозилися. Адже тепер, виходить, що вона його підло обманула. Та докори сумління поступилися місцем страхові. А якщо Касій трохи несповна розуму також чи жорстокий садист, або навіть вбивця? Можливо, від невидимості цієї зовсім у них усіх клепки розсохлись. Тоді треба остерігатися, не створювати зайвий шум і не кричати про допомогу. Бо хто їх знає, тих божевільних. Ну і нарешті, по-третє, вчора Аглая не їздила до альтанки, тобто якщо сьогодні Анна не отримає звістку, що все добре із сестрою, то занепокоїться. А зважаючи на настрій поліцмейстера, який, як здалося Аглаї, щось підозрює недобре стосовно родини Домбровських, він не проґавить можливості відвідати маєток. Зникнення сестри Анна просто так не залишить. Хтось її врятує неодмінно. А заспокоївшись, підійнялася нарешті та обшукала побіжно місце свого ув’язнення. Не знайшла, звісно, ніяких гострих чи важких предметів, якими можна було б захищатися. Стала на стіл, дотягнулася до вузького вікна майже під стелею й відчинила його, хотілося подихати свіжим повітрям.

І раптом почулися кроки. Ледь не впала з того столу, зістрибнула швидко й поглянула на свого кривдника. Касій мав такий владний та гордовитий вигляд, що Аглаю навіть перетіпало. Навряд чи він відпочивав, заваривши таку кашу, однак бадьоро до ґрат підійшов, просунув невеликий глечик із молоком та пиріжечки, так доречно спечені заздалегідь Серпантиною. Поставив усе на підлогу.

- Я приніс тобі сніданок, - говорив усміхнено, лагідно, немовби у її покоях були, а не в підвалі.

- Касію, поясни мені, що відбувається? - намагалася не показувати своє занепокоєння, нехай не здогадується про її жагучу ненависть.

- Відбулася зміна ролей, моя крихітко. Тепер я, а не мій брат, головний в цьому маєтку, тож гратимемо за моїми правилами. Ти ж любиш грати в ігри, дівчинко? Але спершу поснідай.

Вона вирішила, що зараз сперечатися із ним точно не варто, підійшла, сіла на підлогу і взяла пиріжечок.

- Ти гадаєш, що я вчинив неправильно? – а в самого аж очі горіли диким вогнем.

- Це було несподівано. Я гадала, що ми друзі, - говорила спокійно, не звинувачувала, щоб не викликати його гнів чи якесь обурення.

- І все? – дивився питально, щось хотів почути від неї. Просунув руку між ґратами, ту, на якій не було браслета. Ну звісно, навіть їй не довіряє. Торкнувся її золотавого водоспаду волосся, почав накручувати на палець одну прядку. – Скажи мені, Аглає, ти щось відчуваєш до мене? Знаєш, мені здалося, що між нами спалахнули якісь почуття. Що ми розуміємо одне одного навіть без слів. Коли ти не бачила мене, я сподівався, що ти думаєш про мене. Що мої ласки збуджують тебе. 

От і що йому відповісти? Що він хоче почути? Що вона ненавидить їх обох. Що серце її розбилося вщент від такого ставлення. Щоб їм пусто було, цим братам Домбровським! 

- Я не люблю, коли мене обманюють, Касію. Ти був щирим та відкритим зі мною. Однак я не розумію взагалі, що відбувається тепер.

- Не розумієш? – божевільним, глузливим поглядом дивився на неї. Аглаї стало справді страшно. – Зранені та обділені душі завжди об’єднуються. Ми з Клотильдою чудово зрозуміли одне одного, хоч і не могли поговорити. Писали записки, стукотіли одне одному. У нас з тобою була «пальчикова» мова, а з нею – «стукітлива». Клотильда і я на одному боці барикад. Адам дуже їй напакостив із цим вашим шлюбом. Використав як ганчірку, а потім викинув у підвал. Клоті дуже ображена на нього й хоче якоїсь компенсації за своє сплюндроване життя, - а трохи подумавши, додав те, про що й подумати не могла Аглая. – Вона дуже сподівається, що ритуал буде проведений. Ритуал перенесення її душі у твоє тіло, - Касій навіть зі смішком говорив, а всередині в Аглаї все похололо. - Загалом, дуже вигідна позиція. Що вона має у своєму тілі? Життя приживалки, бідної вихованки, яка має постійно догоджати моїй старій, вередливій, нестерпній матері? Ще й розлюбив її коханий чоловік. А так буде графинею Домбровською.

Аглая вчасно схаменулася, бо хотіла сказати про сестру. Анна, звісно, помітила б підміну в будь-якому разі. Вони із сестрою так добре знали одна одну. Звички, вподобання, навіть якісь спогади спільні. Анна обов’язково здогадалася б, що це не її Аглая. Але, найімовірніше, Адам не розповідав нікому про сім’ю своєї нареченої. І якось не торкнули слова про те, що він розлюбив Клотильду. Хвилювала більше власна доля.

- Касію, будь ласка, не роби цього, прошу? Я не хочу помирати. Моя душа не хоче іншого тіла, - якщо взагалі його матиме.

Вона почала пригадувати, що ж там було написано у записнику графа  Едуарда стосовно магії тьхі-чу та перенесення душ. Хоч би не відправили її багатостраждальну душеньку в якусь квітку чи жабу.