Читати книгу - "Аметистовий браслет для Аглаї, Катерина Федоровська"

Тож саме онікс може використати Касій у своїх підступних планах. Питання лише в тому, що він задумав.

Два тижні тому прийшов знову лист від барона Крісовського. Вони мали вже їхати й ночами, міняти коней на заїжджих дворах та не зупинятися на нічліг. Щоб швидше дістатися до маєтку. Він довіряв барону, але ж тепер, коли викрилася ця правда про його батьківство, Адам розумів, що він потрапив у пастку.

Барон Крісовський нечасто бував у них в гостях, більше з батьком подорожував. Однак помічав Адам, що завжди якось більше із малим Касієм грається, запитує у нього про важливі підліткові справи. Барон, безумовно, знав, що Касій – його син. Так само як і старшому братику, напевно, відома правда.

Один, один… Адам залишиться абсолютно один. Бо й з Еддою у них були напружені взаємини. Він відразу вороже поставився до дивакуватої коханки батька. Едуард намагався пояснити, що на Едду вказав браслет, що магія аметисту не може помилитися.

Ще зі свого острівного життя граф Едуард пам’ятав, що закохані аборигени носили цей самоцвіт як оберіг вічного кохання та вірності у вигляді кільця чи кулона, оберігали таким чином почуття від зрад. Але найбільшу цінність мав аметистовий браслет із храму духів.

- Коли я заволодів браслетом, то не відразу відчув, що це Едда, - пояснював синові Едуард. – Магія браслета така, що необхідні дотики, якась фізична взаємодія. Ти цілуєш свою суджену й тіло немовби пробиває імпульсами. Знаєш, я хотів дізнатися, чи, дійсно, твоя мати – моя доля, але все виявилося зовсім інакшим. Часом нам здається, що ми кохаємо, що ми створюємо сім’ю зі своєю людиною, але насправді ні! Ми помиляємося. І проживаємо все життя не з тією жінкою. Той, хто знайде своє справжнє кохання, житиме більш як сто років, не матиме хвороб, бо магія любові, магія аметисту цілюща.

Адам не вірив, допоки сам не переконався. Він вважав батька зрадником, але потім і сам ним став.

Саме обіцянка Клотильді знайти їй нове тіло й спонукала його відвідувати бали. Бо стосовно материної вихованки, яку фактично сам Адам жінкою і зробив, ситуація була найбільш несправедливою. Вона опинилася у тій камінній залі от лише з примхи матері. Далека родичка, але не член сім’ї. Вже й начебто йому не кохана. Адам відчував, що розтанула його любов, як весняний сніг. Тому й зволікав із пропозицією та вже не вбачав у ній свою майбутню дружину й матір своїх дітей. Але розірвати ці стосунки й відправити її кудись не дозволяла совість. Та й графиня Євлампія потребувала товариства своєї вихованки. Так воно й тягнулося до того зловісного візиту шамана.

А щедро посипаючи своїм магічним порошком, Девдан не розбирався, хто є хто. Чи нерідний син, чи вихованка – усім однаково дісталося на горіхи.

Тож виник такий нехороший, жорстокий задум в Адама, якщо не вийде зняти прокляття, то перемістити душу Клотильди в інше тіло, щоб хоч якось спокутувати провину свою й батькову перед нею. А потім, щедро винагородивши, відправити кудись в інше щасливе життя.

Красива й скромна дівчина на балу відразу сподобалася Адаму. І перша думка була: «Прекрасне тіло для Клотильди». Якби ж він знав, якою згубою виявиться ця думка.

Адам чудово пам’ятав ту мить, коли відчув дію браслета. Це було на пікніку. Коли хитра Анна закинула далеко м’ячик і повільно почалапала його шукати кудись в гущавину. Адам вкутав вовняним пледом ніжки Аглаї, бо ж квітнева земля була ще оманливо теплою. Не стримався торкнувся цнотливим поцілунком її звабливих губ. І саме тоді ніби пройняло його тіло легким дрижанням. Він зрозумів, що знайшов свою половинку.

Знав, що вчиняє ганебно, розірвавши стосунки із жінкою, яка так постраждала від його сім’ї. Але ж не  міг інакше. Клотильда, коли мала на руці браслет, була розсудливою та стверджувала, що й вона вже збайдужіла до Адама. Тож не заперечує стосовно його одруження. Однак у невидимій своїй подобі капостила Аглаї. Не мав вибору, мусив ув’язнити її.

І тепер, виходить, що всі проти нього. У маєтку, окрім Митридонта, немає вірних йому людей. Та чи все добре з його надійним другом? Ще й слуг відправив, бо не хотів, щоб хтось бачив зайве: приїзд Едди, ритуал, чи якісь дивні магічні явища. Занадто дорого йому обходилося мовчання слуг.

Адам ще довго розмірковував би, де саме він помилився. Але ж почулося знадвору, що під’їхала карета. Він підійшов до вікна й побачив таких довгожданих гостей. Однак тепер граф Домбровський зовсім не розумів, чого чекати від їхнього приїзду.