Читати книгу - "Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт"

— Стривайте! От дідько! Та це ж мій записник!

— А щодо сторінок, — правив далі Бреґґ, міняючи ніж на перо і каламар, — то ви можете розлінувати їх так, як вашій душі заманеться, дослухаючись голосу Розуму: наприклад, впоперек, — і він хвацько перекреслив зі сторони в сторону з пів тузіня сторінок, — або вздовж, — і на тих же сторінках він поспіхом намалював вертикальні лінії, — або як вам буде до вподоби, — і він уже навмання пописав геть увесь записник.

— Прокляття! Мій фунт!

— Що ж, залишається лише питання розміру, — вів далі Брегг. — Він повинен бути меншим за фоліо, але більшим від кварто. — Увага! Чуєте? Я так міркую, що голос Розуму наказує вчинити…

— Компроміс! — вигукнув Ебенезер і з такою силою вдарив своїм мечем по понівеченому записнику, що, якби Бреґґ вчасно не відступив назад, щоб помилуватися своїм творінням, то він, поза всяким сумнівом, уже милувався б своїм Творцем. Палітурки лежали окремо, оправа відпала, сторінки розлетілися на всі боки. — Ось твоя бісова Золота Середина!

— Божевільний! — вигукнув Бреґґ і вискочив на вулицю. — Пробі, рятуйте!

Не можна було баритися: Ебенезер сховав до піхов свого короткого меча, схопив перший-ліпший записник, що впав йому в око — той, що опинився під рукою та лежав поверх скриньки каси, притьмом кинувся в кінець книгарні й, перетнувши друкарню (де двоє підмайстрів, відірвавшись від роботи та звівши очі, з подивом глянули на нього), вибіг геть крізь двері заднього виходу.

Лауреат вирушає з Лондона

Хоча до від'їзду залишалося ще декілька годин, Ебенезер, вийшовши від Бреґґа, одразу попростував до поштової станції, де завчасно пообідав і, схвильовано потягуючи ель, сидів, очікуючи Бертрана, який мав з’явитися з його валізою. Ніколи ще перспектива від'їзду до Меріленду не видавалася такою принадливою: він уже прагнув якнайшвидше вирушити в путь! По-перше, після пригоди в закладі Бреґґа він відчував глибоку, більшу, ніж будь-коли, відразу до Лондона; по-друге, побоювався, що Бреґґ, якому він обмовився про диліжанс до Плімута, може послати навздогін за ним людей, хоча й був певен, що того фунта, якого він йому дав, було цілком досить, щоб заплатити за обидва записники. Існувала ще одна причина: щойно він згадував свою шерміцерію з мечем, як серце його починало битися частіше і кров припливала до лиця.

«Який вчинок! — у захваті сказав він собі подумки. — „Ось твоя бісова Золота Середина!“ Сказав, як припечатав, молодець! Якого страху це нагнало на цього пройдисвіта, присяй-бо! Гідний початок! — Він поклав на стіл записник: формату кварто, близько дюйма завтовшки, палітурка з тектури, а корінець обтягнуто шкірою. — Це не зовсім те, що я обрав би, — подумав він без жалю, — але здобуто його було гідним для чоловіка побитом, тож згодиться й такий».

— Гей, шинкарю! — гукнув він. — Перо і чорнила, будь ласка!

Коли письмове приладдя принесли, він розгорнув записник, щоб надписати його, але, на його подив, у книжці вже був запис, і на першій сторінці можна було прочитати: Б. Бреґґ, Друкар і Торговець канцелярським приладдям, «Знак крука», Патерностер-роу, Лондон, 1694; а на другій, третій і четвертій сторінках можна було побачити записи такого штибу: Бенґл і Син, шклярі, за шибку в крамниці, 13/4 або Джон Істбері, друк. послуги, 1/3/9.

— Дідько! Так це ж Бреґґова бухгалтерська книга! Звичайнісінький гросбух!

Розглядаючи записник далі, він з'ясував, що книжка була заповнена лише на чверть, й останній запис у ній, зроблений поточною датою, виглядав так: Полк. Пітер Сеєр, великоформатний друк, 2/5/0. Решта сторінок залишалися чистими. «Ну, що ж, хай буде, — він усміхнувся та вирвав декілька списаних аркушів. — Хіба ж не мав я на меті вести суворий облік моїх ділових угод з музою?» І, зануривши перо в каламар, він через усю першу сторінку вивів: Ебенезер Кук, Поет-лауреат Меріленду; але згодом помітив (бо ж книжка була поділена на два розділи), що ім'я його припало на колонку «Дебет», а титул — на колонку «Кредит».

«Е ні, так не годиться, — вирішив він, — бо якщо назвати мою посаду активом, себто ввіреним мені майном, то це все одно, що сказати, що я — пасив і щось винен». Він вирвав сторінку та підписав книгу, помінявши місцями ім'я та титул. «Однак Поет-лауреат Ебен Кук — так само хибно, як і попередній напис, — подумав він, — бо якщо я і сподіваюся бути гідним того кредиту, себто довіри, яку мені виявили, призначивши на цю посаду, то, безперечно, моя посада в жодному разі не є моїм борговим зобов'язанням. Ліпше було б зробити цей напис у колонці „Кредит“, що мало б означати, що це почесно для чоловіка і пожиточно для титулу». Але перш ніж він встиг видерти другий аркуш, йому спало на думку, що «кредит», якщо лиш він не означає кредитувати, себто вірити комусь, сам по собі позбавлений сенсу, проте, хоч би що там він заносив у графу дебет, це все одно робилося свого роду борговим зобов'язанням. На мить його охопила якась несамовитість.

— Стривай! — наказав він собі, відчуваючи, як чоло його вкрилося потом. — Вина полягає не в природі речей, а в тому сенсі, який Бреґґ вкладає в ці категорії. Тож я лиш вставлю аркуш з патентом замість титульної сторінки, та й квит.

Він гукнув, щоб йому принесли клей, але коли кинувся до своїх кишень у пошуках патенту, виписаного лордом Балтимором, то виявилося, що його там немає.

— О Господи! Таж він у тому каптані, який був на мені вчора ввечері у «Медальйоні» і який Бертран спакував до моїх речей!

Він оглянув поштову станцію, сподіваючись знайти свого слугу, однак пошуки виявилися марними. Але на вулиці, поблизу карети, що її лаштували до від'їзду, він зненацька натрапив на сестру Анну.

— Що й казати! — вигукнув він. — Останнім часом люди з'являються переді мною та зникають так само несподівано, наче в якійсь комедії в Друрі-Лейн! Як ти опинилась у Лондоні?

— Приїхала, щоб провести тебе до Плімута, — сказала Анна. Голос її вже більше не скидався на дівочий, набувши дещо глибшого, нижчого на пів тону тембру, і їй радше можна було дати тридцять п'ять, аніж двадцять вісім років. — Хоч батько і заборонив, але оскільки сам він приїхати не схотів,