Читати книгу - "Важкий шлях до щастя, Аліна"

  — Я розумію українську. Наш дідусь одружився з українкою, і в них народились наші батьки. Бабуся вчила дітей розмовляти українською, а тато вже мене.

  — Зрозуміло.

  — Ходімо вечеряти, і ляжеш поспиш.

  Ми вийшли з кімнати й пішли до сходів.

  — Аль, тебе, щось турбує?

  — Просто, мені перед сном потрібно зробити укол.

  — Я знаю. Не хвилюйся, я навчався в медичному, тому укол зробити зможу. Ще щось?

  — Мені завтра потрібно в магазин, я забула... — я не знала як сказати.

  — Завтра поїдемо, візьмеш які тобі потрібно.

  — Дякую.

  За вечерею ми розмовляли на різні теми та сміялися. Я майже забула, чому я тут.

  Прийшовши в кімнату, я сходила у душ і взяла телефон, щоб написати Марку, але він мене випередив.

  "Зі мною все добре. Я знаю, що у тебе вже вечір, тому на добраніч. Сподіваюсь, що скоро зможу обійняти тебе, люблю"

  "Добраніч. І я тебе люблю"

  Джеймс зробив мені укол, і побажавши спокійної ночі пішов. Я вже засинала, але все одно думала про Марка.

***

  Після вечері ми з Марком прийшли в кімнату. Сходивши в душ, я підійшла до чоловіка.

  — Марк, я хочу дещо зробити, але не знаю чи вийде і як ти відреагуєш на це.

  — Не бійся. Я тебе підтримаю в будь-чому. Що ти хочеш зробити?

  Я нічого не сказала, а обережно зі страхом поцілувала Марка. Він не міг стриматись від цієї спокуси й відповів. Біля нас стояло ліжко, Марк поміняв нас місцями та обережно положив мене на нього і навис. Чоловік перестав цілувати губи й спускався до шиї.

  — Я... Я не можу, — казав він між поцілунками.

  Я мовчала, знала, що якщо скажу щось, то він точно зупиниться.

  — Ні, — чоловік сперся на руки, і дивився в мої очі, — Я не можу, це не правильно. Ти ще маленька, — він встав на ноги, а я сіла на край ліжка.

  — Марк...

  — Ні, Аль, тобі ще немає 18. Лягай спати, я в душ схожу і прийду.

  Я сперлася на стіну і думала.

  *Що я зробила не так? Чи зі мною, щось не так?*