Читати книгу - "Ейнар.Чаклун, Оксана Маркова"

 В неділю зранку Ейн розбудив мене дзвінком з пропозицією піти з ним в церкву. На секунду коліщатка думок в голові зупинилися. Місце побачення змінилося? Замість боулінгу у нас похід в церкву?
– З яких пір тебе цікавить релігія?
– Не релігія, а поганець, який краде енергію Сержа.
А. Точно. Щось таке пригадую. І як назло вони службу проводять тільки один раз в неділю.
– А мені нащо там бути?
– Бо я збираюся ловити на живця. – Ошелешив мене Ейнар. 
– Живця? І кому дісталася ця роль? – Спитала і тієї ж миті сонливість, як рукою зняло, коли прийшло розуміння: – Я?!
– Ні, - м'яко відказав він. – Ти - замаскована під живець. Я дещо почув вчора і тепер підозрюю, що нечисть зібралася в святому місці не просто заради енергетики людей. Тому, я вже їду за тобою. Через півгодини чекатиму біля воріт.
Застогнала. Магія справді заважає романтиці в стосунках. Постійно треба кудись бігти, когось ловити та рятувати. Проте, сидіти, склавши руки, теж не можу. Лідія Петрівна рано чи пізно вмовить мою бабусю піти в ту церкву і результат зустрічі з темними істотами може бути вкрай невтішним.
Ні-ні! Маю діяти навипередки та подбати про її безпеку.
Швидко відкинула ковдру в сторону.
– Вистачить й двадцяти хвилин!
Зібралася в рекордні п'ятнадцять хвилин, спустилася вниз і залишила коротеньку записку, перед тим, як піти. Усі домашні ще спали, і до зустрічі з Ейнаром я теж любила повалятися в ліжку майже до обіду. Довелося брехати про ранню зустріч з Поліною через важливий проект.
***
Наступні три години видалися насиченими.
Заїхали до артефактора, щоб забрати металеву пластину розміром зі звичайний смартфон. Вигляд мала непримітний, в руці майже не відчувалася і спочатку я помилково прийняла її за непотрібний хлам. Та, як виявилося пізніше, звичайна на вигляд пластина  розкривається і ховає меч всередині за допомогою магії. Дістати його назад неможливо без спеціального магічного коду. 
Наступною  зупинкою була квартира Ейнара. Там він помагічів над аурами, наклав ілюзійні образи на нашу справжню зовнішність та змусив вивчити декілька нових заклинань,  які в свою чергу буду практикувати вже на нечисть, бо ми катастрофічно не встигали.
 До останнього пункту призначення добиралися на метро, потім, щоб прибути вчасно, довелося трохи побігати. І ось - запихкані та спітнілі - ми зайшли в досить скромну й звичайну на вигляд церкву. 
Та Серж не брехав про велику кількість прихожан. Всередині яблоку ніде було впасти. І це не дивлячись на офіційну заборону стосовно масових зібрань. 
Важко збагнути їхню готовність ризикувати власним здоров'ям та життям заради благословіння та уявного дива. Ще б вкололи собі святу воду замість вакцини. Тц. Люди іноді роблять дурні речі. 
Щоб не захворіти після відвідин церкви, я змусила Ейнара стати трохи осторонь від людей. Шкода, за допомогою магії не захиститися від вірусів й бактерій.
Я ковзнула поглядом в сторону бокової двері, хотіла вже відвернутися, але різко повернулася назад. Бо двері якраз відчинилися і звідти вийшов Андрій Чорний та монахиня. Невідомо, чи був сьогодні за спиною чоловіка монстр. Через маскування під звичайних відвідувачів Ейн заборонив  користуватися магією. Роздивлятися аури теж не вийде.
Я штовхнула Ейнара ліктем в бік, привертаючи його увагу і кивнула в сторону підозрюваних номер один.
– Отой зліва вчора був в домі мого батька і налякав ледь не смерті. 
З похмурим виглядом чаклун  слідкував за чоловіком, поки той здоровався з іншими людьми, привітно усміхався та зупинився біля двох чоловіків непримітної зовнішності. 
– Не підходь до нього. - Нарешті мовив Ейнар. В його голосі чулося відлуння хвилювання.
– Але ти планував...
Ейнар поклав руку на мою й стиснув, зупиняючи подальші слова. Він схилився та прошепотів мені на вухо:
– Я був правий. Це не звичайна нечисть, яка паразитує на релігії. А задіяний Падальщик в їхній схемі вже встиг дістатися до високого рівня. - А трохи згодом додав: – Діємо обережно. 
Він коротко пояснив, якими будуть наступні кроки. Атакувати напряму нерозумно. Можемо зіткнутися з опором набагато сильніше, аніж він очікував. Впершу чергу хлопець відправив повідомлення Ігорю з проханням прибути до церкви разом з Олегом, а ми в цей час розпочнемо з дрібних сошек.
Невдовзі вийшов священник і почав молитися. Якби до нього не придивлялася, а він створював враження хорошої людини. Риси обличчя були м'якими,  погляд добрим, а усмішка дружелюбною. Не дивно, що люди сліпо довіряли йому і їм ніколи на думку не спаде, що він співпрацював зі злом. Або ж, сам є тим злом.
Щодо останнього тихенько поцікавилася у Ейнара. Він кивнув й мовив:
– Можна назвати його другим головним паразитом. Перший тут він, - кивнув хлопець в сторону Чорного. –  Такі годуються світлом інших, а тут цього предостатньо.
Я теж хотіла бачити про що мова, однак, навіть маленька порція темряви на моїй аурі зведе на нівець усі вранішні старання Ейна. Мовляв, живець повинен блищати від світла, тим самим заманюючи нечисть в пастку. До того ж, вперше за довгий час я вийшла кудись без амулета на шиї. Вимушений крок задля уникнення підозр. Та від того не легше. Я почувалася не впевнено без захисту.
《 – І як раніше я спокійно ходила по вулицям без нього? - зітхнула подумки》.
Ми вичекали закінчення сьогоднішньої служби, підійшли до Сержа з Лідією Петрівною та попросили нас представити священнику, який допоміг хлопцю. 
– Видно, дуже приспічило Ельдару, раз так поспішає. - Гмикнула бабця, взявшись за старе. Тобто, перевернула ім'я Ейнара. А потім кивнула своєму онуку. – Йди, познайом їх з В'ячеславом Альбертовичем.
– Ходімо, - мовив Серж і попрямував до священнослужителя.
Сьогодні хлопець був знову одягнений в костюм, без сонцезахисних окулярів,  але з вкладеним волоссям. В церкву ходить, як на свято. Не те що ми - прийшли в звичному одязі.
Пробратися крізь скрізь натовп до В'ячеслава Альбертовича вдалося тільки, коли він закінчив розмову з іншими прихожанами й люди почали розходитися. Тоді його увага переключилася на нас. Спочатку він не зреагував, коли Серж нас представляв і залишався в образі доброго священника. Проте, варто було погляду чоловіка вдруге затриматися на мені, як в очах на мить проковзнуло щось хиже, ніби йому нарешті трапилася ласа здобич. А коли почув, що ми бажаємо обговорити дещо наодинці та отримати пораду, він засяяв, як нова монета і покликав монахиню. Чоловік обіцяв підійти трохи пізніше, а поки нас відвели по напівтемному коридору до невеликої кімнати. Обстановка всередині була небагата. Зліва багато поличок з книгами та де-ін-де можна побачити горщики з квітами(сумніваюсь, що вони були справжні), а справа досить скромний стіл зі стільцями. І хоч би одна ікона висіла на стіні. Певно, нечисті важко знаходитися в приміщенні з чимось подібним.
Залишили нас тут самих на хвилин десять. Я вже навіть почала нервувати, коли нарешті прийшов В'ячеслав Альбертович.
– Розповідайте, - і наче в очікуванні цікавої історії поклав руки на стіл, коли зручно всівся.
– Ми чули від Сержа, - першою вирішила розпочати, – що ви допомогли йому позбутися нічних кошмарів. 
– Припустимо.
– А як щодо чогось більш серйозного?
– Серйозного? - Він повів бровою.
– Здається, - вступив в розмову Ейнар, – мою дівчину переслідує примара. Ми вже спробували багато методів, щоб її позбутися. Навіть зверталися до екстрасенсів, але то виявилося викачкою грошей. 
– Ось воно як. – З задумливим виглядом чоловік піднявся і зробив кроки в мій бік. – Дозвольте перевірити.
Він підняв долонь над моєю головою. Я скоса глянула на нього і ледь стрималася, щоб не засміятися. Міг би хрестик взяти для підтримки образа священника, бо водіння рукою над головою нагадує дії згаданих вище екстрасенсів.
Пройшло секунд десять. Чи зробив він щось лихе? Хто знає. За перевірку у нас відповідав чаклун, я ж слухняно виконувала роль живця.
Ейн клацнув пальцями. Темрява хвисько ударила чоловіка по руці, залишаючи на шкірі слід і змушуючи  відскочити в сторону.
– Якого біса?! - гаркнув він, хапаючись за поранене місце. 
О! Куди тільки ділася маска дружелюбного священнослужителя? Його обличчя спотворила лють.
– Помилочка вийшла з жертвами.  - З насмішкою відповів йому чаклун. – Більше не вийде качати енергію з інших.
– Ти...ти не звичайна людина! – Тицьнув пальцем В'ячеслав Альбертович  в сторону Ейнар та, крок за кроком,  почав просуватися до дверей.
Не знаю. Може, він думав, що став невидимим? Або у нас розумові здібності дорівнюють нуля і вийде "непомітно" втекти?
– Кажеш так, наче сам нею є. – Куточок губ Ейнара саркастично піднявся.
Він махнув рукою. Темрява стікала з його рук на підлогу спочатку в незрозумілу субстанцію,  але досить швидко перетворилася на довгий батіг. Один його край обвився навколо щиколотки демона, а за інший потягнув Ейнар. 
Демон впав на підлогу і його протягнуло назад до столу. 
Під захистом чаклуна можна ні про що не переживати. Я далі спокійно сиділа на стільці, з цікавістю спостерігаючи за його діями. Раніше чула від Ейнара про різні завдання для групи зачистки, але ніколи не доводилося бачити, як вони ловлять нечисть. Ну. Випадок з пані відьмою ми не враховуємо. Там все пройшло цивілізовано з обох сторін і вона нічого лихого не робила.
Ейн з насмішкою глянув вниз.
– Куди так поспішаєш? Я ще не встиг нічого запитати й отримати відповіді.
– І не мрій! - похмуро гримнув він. Зібравши на кінчиках пальців енергію, демон тієї ж миті вдарив по батогу з темряви.
Я нахилилася вбік, щоб краще роздивитися, але...нічого не відбулося. Рука демона пройшла крізь темряву і назад, а вона залишилася в незмінному стані.
– Твій рівень занадто низький, - спокійно підказав Ейнар демону, який повторив спробу вирватися з хватки пітьми.
Той психанув і, певно, хотів запульнути в нас заклинанням, але батіг потягнув його до стелі і наступної миті він висів вниз головою, при цьому махаючи руками та проклинаючи нас різними словами. Дивлячись на цю картину, чаклун клацнув язиком.
– Верещищ, як та свиня. – І, повернувшись обличчям до мене, попросив накласти ще один полог тиші.
За допомогою темряви намалювала символ в повітрі, вклала трохи магії і ось маємо повну звукоізоляцію. З почуттям виконаного обов'язку, перевела погляд на Ейнара і він усміхнувся мені, збираючись щось сказати, та вкотре пронизливо заволав демон:
– Падлюки!!! Ви обоє кляті шахраї,  які прикидалися людьми! Криси! Відкрито побоялися прийти!
В кімнаті роздався тихе "клац", і наступної миті тіло демона почало розгойдуватися з однієї сторони в іншу, як той маятник.
– Що ти робиш?! Почекай! Ви дарма зі мною зв'язалися! Мій хазяїн так цього не залишить! Як тільки я звільнюся..! - На щастя, крик принився, бо його ж рука піднялася і з гучним звуком вліпила йому ляпас. Кожна спроба закричати супроводжувалася новою порцією ляпасів.
Я аж видихнула з полегшенням. Від його вереску розболілася голова.
– Універсальний спосіб змусити когось замовкнути. Треба взяти на замітку. 
– Я навчу тебе потім. - Підморгнув хлопець мені, після чого  перевів погляд на нашу жертву та ліниво промовив: – Далі я буду ставити питання і очікую отримати конкретні та чіткі відповіді. За пусте базікання отримаєш нових ляпасів. 
Демон тільки стиснув губи, нічого не кажучи.
– Почнемо з твого хазяїна. Випадково, це не той чоловік з демоном за спиною?
– Вам не вдасться витягнути з мене ніякої інформації. 
–  Витягнути інформацію, кажеш? - Замислено промовив Ейнар, після чого тіло демона почало розгойдуватися з новою силою. – Друже, прийди до тями! Ти знаходишся в тілі людини зараз і невідомо скільки ще протримаєшся в такій позі. 
– Пекло загартувало мене, тож катування  не є чимось страшним.
Ейнар на мить замовк, граючи з демоном в перезирання. Та досить швидко все припинилося. Він випростався.
– Невже? А як щодо цього? - і витягнувши з кишені хрестик,  радісно показав його Ярославу Альбертовичу. – Освячений.  Спеціально для тебе!
– Т-т-ти...не смій! Не підходь до мене! 
– У мене є краща пропозиція! Я буду рахувати до п'яти і, якщо ти продовжиш відмовлятися, то просто позбавлюся від твоєї набридливої кампанії.  Відрахунок пішов. Раз, два, - рахував він і одночасно з тим загинав пальці, але наступної миті скоромовкою промовив наступні цифри й підняв хрестик.
– Я все скажу! Все скажу! - заверещав не своїм голосом демон.
Хрестик зупинився в сантиметрі від його лоба.
– То кажи, бо моя рука може здригнутися.
– В пеклі я підкорявся демону Атанату, але півстоліття тому його прикликали сюди і він почав накопичувати силу для повного перевтілення на Землі. Мене викликали років десять тому. Ми - нижчі демони - шукаємо людей зі світлою аурою та забираємо їхню енергію. Більшу частину передаємо хазяїну, а залишками харчуємося.
– В чиєму тілі знаходиться Атанат? Андрія Чорного?
– Ні. Його викликав ще його дідусь. Володимир Чорний.
Знову відчуття дежавю. Десь я чула про нього. Чи просто накручую себе? Вони ж усі носять одне прізвище.
В будь-якому випадку розпитувати далі про Володимира Чорного ніхто не зміг.
– В'ячеслав Альбертовича, усі розійшлися, а ми назбирали вдосталь. .. – Подальші слова обірвалися, варто було монашці побачити нас і згаданого раніше В'ячеслава Альбертовича. Мабуть, зависле в повітрі тіло священика стало неочікуваним поворотом подій. Інакше,  чому вона застигла і продовжувала витріщатися на нас, нічого не кажучи?
Але з моєї сторони було наївно думати, що нечисть вибило з колії подібна дрібниця. Я збагнула помилку, коли в нас полетіла енергетична куля. 
На відміну від моєї повільної реакції, Ейн встиг дістати меч і одним помахом розібратися з загрозою. Та куля не розчинилася в повітрі. Вона розділилася навпіл і з неї почав розтікатися по кімнаті туман. 
– Тц. До чого застарілий трюк. – Вимушено засміявся Ейнар і його рука дала команду темряві.
Вже через п'ять секунд в кімнаті розвиднілося, а в повітрі висіло два тіла.  
– Неважливо, чи спіймав ти нас. Бо хвилину тому я встигла повідомити іншим демонам про вас. Усі вони йдуть сюди. 
Телефон Ейнара пискнув, сповіщаючи про нове повідомлення. Чаклун швиденько прочитав його і задоволено поклав смартфон назад в карман.
– Не тільки демони. Нашу  команду зачистки очікує гарний улов. Пора вмикати камеру. 
Поки він діставав маленьку камері та прикріпляв її до одягу, я знервовано стиснула руки. Можливо Ейнар й володів надзвичайно потужною силою, однак, хвилювання всеодно присутнє. Особливо, коли сюди направляється купа нечисті. 
Хлопець закінчив з камерою і глянув в мій бік. Певно, усі емоції були написані на обличчі, тому він підійшов ближче й підбадьорливо всміхнувся. 
– Ксюшо, не варто перейматися через жменьку демонів.  В академії нас часто закидували  в кубло нечисті. Я знаю, що робити. До того ж, ми будемо не вдвох протистояти нечисті.
– Я вірю тобі. Просто не кожного дня доводиться мати справу з подібним. Також боюся стати баластом, який потягне усіх на дно.
– Ці демони, як купка мошкари. Ще до... - він глянув на увімкнений екран смартфона і продовжив: – до дванадцятої закінчемо з ними. Якраз залишається час, щоб переодягтися перед боулінгом.
Отетеріло закліпала віями. Тобто, в його плани ще входить побачення? І він збирається впоратися з демонами за сорок хвилин? Це взагалі реально? 
– О, ледь не забув. Повернись. - Він жестом показав, щоб я повернулася до нього спиною.
Все ще знаходячись в ступорі, виконала його прохання. Я думала, що він повертав на місце кулон, але ні. На цей раз на срібному ланцюжку мерехтів чорний камінчик. Він був невеликої округлої форми, плаский та гладкий. І, водночас з тим, дуже знайомий.
– Хіба не Наталя передала його тобі?
– Так, вона. Я ж обіцяв зробити з нього новий амулет для тебе.
– Мені й попередній подобався.
– Цей камінь може підсилювати будь-які здібності. В твоєму випадку допоможе відганяти усіляку нечисть. А, ось. Тримай, - він вклав в мою руку той самий хрестик, яким декілька хвилин тому погрожував демону. –  Будеш ним лякати демонів.
Я міцно стиснула руку і дерев'яна поверхність хрестика врізалася в шкіру. Гаразд. Все ж таки,  на шиї висить захисний амулет, а до приходу сюди Ейнар навчив мене атакуючим заклинанням.
Кивнула сама собі. Не пропаду! 
– Добре. Не будемо більше затримуватися. Ходімо! Врешті-решт,  тепер залишилося півгодини. 
– Мені подобається отакий настрій, - Ейнар з усмішкою взяв мене з руку і, коли ми вже збиралися вийти,  раптом зупинився. – Треба було раніше сказати.
– А? Що?
Короткий поцілунок був замість відповіді, а слідом за ним я відчула потік темної магії в своєму тілі. Хоча зовсім нічого не робила для цього.
– Найшвидший спосіб передати, або ж забрати енергію, саме через поцілунок. А тепер ходімо!