Читати книгу - "Нестерпний бос, Надія Борзакова"

Саме тому, вранці в понеділок я витратила півгодини на те щоб приховати під шаром макіяжу сліди нестачі сну та надлишку сліз, одягла чорну водолазку, до неї чорні ж палаццо, але потім, розсудивши, що образ, враховуючи ситуацію, буде більш жалобний, ніж стильний , змінила його на кремову блузку з оверсайз жилетом кольору кемел та спідницю з кавової екошкіри. До того ж темно-коричневі лофери і тонкі кавові колготки. Оленка оцінила кавовий тоталлук, що вийшов, двома піднятими вгору великими пальцями і, як дбайлива мама, побажала гарного дня і замкнула за мною вхідні двері.

Мама ... Майнула думка, що ми з Оленкою заміняли її одна для одної вже довгі роки. Усередині занило від якоїсь зовсім дитячої образи. Так, час іде і все змінюється. Ми дорослі, маємо свої окремі життя. І в неї, і в тата теж. Але це не означає, що нормально просто викинути зі свого своїх дочок.

Напевно, Оленка має рацію. Треба буде справді сходити до психотерапевта. Можливо фахівець зможе допомогти мені розібратися також з тим, чому ж мені не щастить на чоловіків.