Читати книгу - "Том 2"

Скажіть. Я не прошу і не боюся Ні ласки вашої, ні гніву.

1 Відьма

Слава!

2 Відьма

Слава!

3 Відьма

Слава!

1 Відьма

Ти менший від Макбета, хоч і більший.

2 Відьма

Не так щасливий, але щасливіший.

3 Відьма

Ти зродиш королів, сам королем не будеш. Макбете й Банко, слава!

1 Відьма

Макбете й Банко, слава!

Макбет

Ви, недомови, стійте, ще кажіть!

Сінель умер, і я тан над Гламісом.

Ллє Кавдор? Кавдорський тан живий,

Він дужий лицар; так я вам ие вірю,

ІЦо стану я королем, як я не вірю В кавдорське танство. Звідки в вас, скажіте, Знаття таємне? і чого ви тут,

На дикому степу, нам перейшли дорогу З вітанням віщим? Говоріть, кажу вам! Відьми зникають.

Банко

Земля, як і вода, баньки пускає часом,

Оце ж вони були. Куди привиддя зникли?

Макбет

В повітря, вимарене тіло так розтало,

Як дух в повітрі. Шкода, що так зникли!

Банко

Чи справді се було, про що ми розмовляєм? Чи, може, ми яке нечисте зілля з’їли.

Що розум нам сковало.

М а к б е т Ви — батько королів.

Банко

А ви — король.

М а к б е т І тап Кавдорський — так вони казали?

Банко

Така була їх мова і слова.

Хто там?

Ввіходять Россе і А її гус.

Р о с с е

Макбете, наш король був дуже радий

З твоєї перемоги, він читав

Про те, як ти завзято бив повстанців,

І сам не знав, хвалить чи дивуватись І чим тебе надгородить. А потім,

В той самий день, довідався він знову,

Що ти стояв проти норвежців дужих,

Сам смерті не лякався, тільки іншим Смерть завдавав. Неначе в казці хутко Гінці йшли за гінцями, кожний з ші

Тебе звав славним оборонцем царства І честь тобі складав.

А н г у с

Тож нас послав Наш владар, щоб тобі подякувать під нього. Та не платить тобі, а кликати до нього.

Россе

А щоб ти певний був у більшій шані,

Мені він доручив тебе назвати

Кавдорсьшш тапом. З тим тебе віншую, Преславний тане, маєш нову гідність.

Банко

Невже й нечиста сила каже правду? Макбет

Кавдорський тан живий, нащо вбирати Мене в чужу одежу?

А н г у с

Був він тапом.

Його життя тепер під вироком тяжким,

Бо він життя не варт. Він був у змові З норвезьким королем, чи то бунтівникам Дав таємну поміч, чи обох їх Призводив на погибель краю, невідомо. Оскаржений за зраду, він признався,

І має згинути.

Макбет

Гламіс і тан Кавдорський.

А далі більше.— За труди спасибі.—

Чи сподіваєтесь нащадків-королів?

Ті, що дали мені Кавдорське танство,

Вам обіцяли більше.

Банко

Коли вірить,

То ви ще масте отримати коропу,

Окрім Кавдора. Але от що дивно:

Не раз, щоб нас до згуби допровадить,

Нам темна сила спершу правду каже,

Аби ми віри поііняли, а потім В безодню заведе. Панове, пару слів!

Макбет

Вже сказано дві правди,

Се мов пролог щасливий перед грою

Величних, пишних сцен.— Панове, дякую.—

Таке надземне піклувапня

Не може бути зле; але й не добре. Якщо зле,

Нащо воно мене запевнило в удачі

І з правди почало? Я — тан Кавдорський.

Невідомий поет

* *

Чи є, сину, бог, чи нема, бог його з hug, а тільки ти нікого не займай, то й тебе ніхто не зачіпатиме.

Народна мудрість

В небі ми жодного доброго батька не маєм;

Ну що ж такого!

Тут, в світовій заметні, проживемо, як знаєм,

Хоч і без нього.

З того ж усього, ,

Що я з побожних філософів міг прочитати,

Навіть собаці нічого не може принадою стати.

Був би хто-небудь отам в небесах,

Чи ж він стерпів би, щоб в нього в очах Так без жалю, так пекельно-затято Люди і звірі всі вкупі боролись,

Гризлись зубами, труїлись, кололись,

Мучили з розмислом, тонко, завзято?

Батьківське серце того б не стерпіло,

Бурею-гнівом воно б закипіло,

Тисячострілий перун би на землю злеіів І повбивав би усіх ненаситних катів.

Може, гадаєте: «він нам за теє В іншому світі віддячить за злес,

І за страшне на землі бідування На небесах він нам дасть раювання?»

О, хоч би навіть могли на тім світі Всі ті замучені люди ожити,

Певне б, сказали: «Спасибі за жарт!

Вдруге сього починати не варт!

Все вже минуло. Нема що журитись.

Краще заплющитись, щоб не дивитись. Ще тута знову де візьмуться люде,

Знов обіймання нещиреє буде...

Ні, вже кладіть мене краще в труну,

Там я принаймні спокійно засну!»

Поки живеш ти, то треба, щоб знав,

Що, як життя своє прокалатав,

Досить тяжкої роботи!

Добре, коли ти упевнився в тім,

Але при тому не втратив зовсім Духа величності й цноти.

Тільки в душі, що за ціле життя Не заглушила в собі до людей співчуття, Що вкупі з іншими, сміло Робить великеє діло,

Сорому й страху не знає,—

В ній тільки бог пробуває.

ПРИМІТКИ

До другого тому Зібрання творів Лесі Українки у двападцяти томах увійшли поеми і поетичні переклади.

ПОЕМИ

РУСАЛКА (Поеми е народному стилі)

Вперше надруковано у виданні: «Перший вінок. Жіночий альманах. Виданий коштом і заходом Наталії Кобрииської і Олени Пчілки». Львів, 1887, стор. 56—68. Поема увійшла до збірки «На крилах пісень. Твори Лесі Українки. Накладом авторки», Львів, 1893, стор. 92—102. Втретє за життя письменниці поему надруковано у збірці вибраних творів «На крилах пісень» (Київ, 1904). У першодруку поема не мала підзаголовка, не було розподілу на строфи, текст ділився на п’ять розділів. У перевиданні поеми у збірці «На крилах пісень» додано підзаголовок, текст розбито на строфи, розділ IV поділено на два, зроблено незначні стилістичні виправлення. Між текстом поеми у збірці «На крилах пісень» (1893) і збірки вибраних творів (1904) істотних різночитань немає.

Автограф не знайдено.

Датується за першодруком.

Подається за виданням: Леся Українка. На крилах пісень. Збірник творів. К., 1904, стор. 95—110.

САМСОН (На біблейську тему)

Вперше надруковано у журн. «Зоря», Львів, 1892, № 10, стор. 186—189.

Поема увійшла до збірки «На крилах пісень», 1893, стор. 57—65,

Автограф не знайдено.

Між текстом першодруку, збірки «На крилах пісень» (1893) та збірки вибраних творів (1904) істотних відмінностей немає.

Датується за першодруком.

Подається за виданням: Леся Українка.