Читати книгу - "На скрижалях історії"

Геройськи загинув козак кінної сотні Михайло Крупенко. Він був посланий у розвідку й раптом був оточений повстанцями, яких приняв за мирних громадян. Повстанці зірвали з нього шапку, побачили оселедець і замучили на смерть, майже на очах кінної сотні, котра була оточена в той час з другого боку. Докінчив муки Крупенка (вирізали оселедець зі шкірою) постріл із рушниці й герой помер із криком „Слава Україні“.

Зі ст. Кам'янка полк переїхав на ст. Знам'янка, а звідтіль через ст. Цвітково, Шпола, Христинівка приїхав на ст. Вапнярка, де простояв 4 доби на відпочинку. По відпочинку полк пішим порядком через с. Тиманівку відправився в м. Умань, де став залогою» [58].

Тим часом, ешелон у якому упакований 3-й Гайдамацький полк, прослідував станції Знам'янка, Цвітково, ще якісь полустанки й наближається до Христинівки.

Сонного Івана розполохали гарматні постріли, десь з боку гатять більшовицькі бронепотяги. Уже через Жмеринку їх везуть під виглядом ешелону сипнотифозних.

На вагонах біліють великі написи крейдою «Сипний тиф», хоч жодного хворого немає. Ось так потріпаний боями полк нарешті виводять на перепочинок у тил до Проскурова. Козаки в дорозі відходять від боїв, безжурно регочуть, грають в карти й цмулять спирт, розводячи його водою. Але спокійно перепочити не вдалося й там...

Проскурів важливий опорний пункт Української Народної Республіки. 10 лютого 1919 року Подільський губернський комітет більшовиків у Вінниці прийняв таємне рішення про організацію збройного повстання на Поділлі. Основна мета — захоплення залізничного вокзалу.

Троє представників губкому приїхали в місто й організували таємну нараду, у якій взяли участь більшовики, Бунд, Поалей-Ціон та інші ліві партії. Секретар губкому Снєгов переконав присутніх у необхідності повстання та його успішності. Він же роздав зброю єврейським загонам.

Криваво сходило сонце холодного вітряного, безсніжного, підмороженого зимового ранку, 15 лютого 1919 року. Так і не вдалося гайдамакам поніжитися в затишних теплушках далеко від фронту. Зрання втікачі з міста принесли недобру звістку: «У Проскурові єврейська квартальна самоохорона о 6 годині ранку почала більшовицьке повстання, до неї пристала й частина вояків із запасних 8-го Подільського та 15-го кінного Білгородського полків. Захопили пошту й телеграф, арештували українського коменданта міста, роззброїли місцеву залогу й зараз озброєна лава рухається до вокзалу»...

Полк гайдамаків висипав із вагонів і розгорнувся в ланцюг. Залягли під вагонами біля рампи. Іван лежить зі своїм курінем під вагоном. На підході до вокзалу вже з'явилася наступаюча лава. Крізь ранковий туман чути, як вони провокуючи знущально вигукують перекручені рядки державного українського гімну: «Ще не вмерла Україна, а ...тільки смердить!».

Це дратівливо діє на психіку й вище всяких людських сил — терпіти таке знущання над святим для кожного українського патріота! І це вони, задрипані тиловики, викрикують їм, фронтовикам, які боронять Україну від різних зайд на фронтах?! Це вже занадто... На правому фланзі почалася стрілянина... А потім відповіли гайдамаки...

Атака! Затріщали кулемети, і ось продірявлені багнетами «співаки», як підкошені, валяться на сніг. Уже хто-хто, а ті, що паплюжили український державний гімн, точно тепер будуть смердіти трупним гниттям. Ті продажні тиловики і єврейська самооборона, що вціліли, полохливо кинулись назад до казарм і в місто, але розлючені гайдамаки дістали їх і там. Не гідні зрадники України ні жалю, ні пощади! Усіх захоплених антиукраїнських повстанців вивели в двір і тут же розстріляли.

Звичайно ж, найбільше дісталося ідейним натхненникам і організаторам, значною мірою винних у трагічних подіях, що відбуваються, — місцевим євреям, що традиційно коливаються між сіонізмом і більшовизмом. Комендант міста Ківерчук, звільнений гайдамаками з-під арешту, ремствує:

— Мене захопила єврейська квартальна охорона, якій я сам видав зброю. А вони її повернули проти України... Рябий кабан і галушок не хоче їсти! Що за люди, їй Богу!?

У центрі на Олександрівській вулиці в більшовицькому штабі знайшли відповідні накази про початок повстання та інше. А самі вони, коли запахло смаленим, розбіглися по своїх кварталах, а хто й з міста в напрямку Фельтштина, у сподіванні загубитися серед одноплемінників. Та градус люті й обурених почуттів явно зашкалює...

Комендант гарнізону міста отаман Семесенко жадає негайної помсти. Захеканих і розпалених боєм, що тільки скінчився, гайдамаків зібрали на Привокзальній площі. Дали випити по чарці. Семесенко закликав їх покарати основних винуватців повстання, тобто рушати в єврейські квартали.

Під покровом бойового прапора фронтовики-гайдамаки 3-го Гайдамацького полку поклялися не насилувати й не грабувати, а тільки різати. На єврейські околиці Проскурова вирушили охочі добровольці-козаки стрункими рядами під звуки оркестру, з ними санітарний загін із лікарем Скорняком, козаки Запорізької Козацької бригади Семесенка, козаки сотні коменданта Ківерчука та місцева міліція. Серед них виявився вояк, котрий знає ідиш. Він джерготить мешканцям, які зачинились в будинках, що гайдамаки вже пішли і можна не страшитися. Коли євреї відчиняють двері, то в помешкання ввалюються гайдамаки. Поколоті багнетами й порубані шашками господарі через мить, корчаться в калюжах крові.

«Чистоти» помсти дотримались повністю: жодного зґвалтування чи пограбування не сталося. У одному з будинків месники наткнулися на небаченої краси дівчину-єврейку. Руку на неї підняти не посмів ніхто. Тоді заколов її звиклий дивитися на всіх людей, як на потенційних небіжчиків, завідуючий санітарним загоном лікар Скорняк.

Припинити погром вдалося лише через 4 години завдячуючи втручанню офіційної української влади. Швидко зібралися гайдамаки на звуки ріжків і з піснями стрункими рядами помаршували до своїх теплушок на вокзал, а інші підрозділи — до казарм та інших місць свого розташування.

Єврейські погроми в Україні в різні періоди й при різних владах, мали основну мету — грабежі єврейського майна й вбивства його господарів. Цього разу — вирізання єврейського населення. У Проскурові повторилася уманська різня часів Залізняка й Гонти. Різниця лише в тому, що тут різали одних євреїв при