Читати книгу - "Призначення покарання за сукупністю злочинів та вироків (судова практика)"

засудив П., раніше судимого 26.04.2005 р. за ч. 1 ст. 185 КК, ч. 1 ст. 309 КК на 2 роки обмеження волі із застосуванням ст. 75 КК, — за ч. 1 ст. 321 КК на 1 рік позбавлення волі, за ч. 2 ст. 311 КК на 3 роки позбавлення волі, за ч. 3 ст. 307 КК із застосуванням ст. 69 КК на 5 років позбавлення волі, за ч. 2 ст. 289 КК із застосуванням ст. 69 КК на 4 роки 6 місяців позбавлення волі, за ст. 290 КК на 1 рік обмеження волі, за ч. 2 ст. 185 КК на 3 роки позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 70 КК призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі, а на підставі ст. 71 КК остаточно призначено йому покарання у виді 5 років 1 місяця позбавлення волі. Із матеріалів справи вбачається, що П. вчинив злочини, передбаченні ч. 1 ст. 321, ч. 2 ст. 311 та ч. 3 ст. 307 КК до постановлення першого вироку, а інші злочини після постановлення цього вироку. Апеляційний суд ухвалою від 07.08.2008 р. вирок місцевого суду змінив і зокрема вказав, що при призначенні покарання за сукупністю злочинів та вироків П. суд правильно застосував порядок призначення покарання, передбачений ч. 1 ст. 70 та ст. 71 КК, однак не дав розмежування злочинів, по яким він призначив покарання із застосуванням ч. 1 ст. 70 та ч. 4 ст. 70 КК. Колегія суддів на підставі ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 321, ч. 2 ст. 311 та ч. 3 ст. 307 КК та злочинів, передбачених вироком суду від 26.04.2005 р. призначила П. покарання у виді 5 років позбавлення волі. Вирок суду від 26.04.2005 р. необхідно виконувати самостійно. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 289, ч. 2 ст. 185 та ст. 290 КК призначила йому покарання у виді 4 років 6 місяців позбавлення волі. На підставі ст. 71 КК остаточно призначене П. покарання у виді 5 років 6 місяців позбавлення волі[207].

Приклад другий: Районний суд вироком від 28.06.2007 р. засудив Н., раніше судимого 17.05.2005 р. за ч. 3 ст. 305 КК, ч. 3 ст. 307 КК на 5 років позбавлення волі із застосуванням ст. 75 КК, — за ч. 2 ст. 309 КК на 2 роки позбавлення волі, за ч. 2 ст. 307 КК на 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна. На підставі ч. 1 ст. 70 КК призначено покарання у виді 5 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна, а на підставі ст. 71 КК остаточно призначено йому покарання у виді 6 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна. Із матеріалів справи вбачається, що Н. вчинив злочин, передбачений ч. 2 ст. 309 КК, 02.04.2005 р., а злочин, передбачений ч. 2 ст. 307 КК, той вчинив 13.02.2006 р. Апеляційний суд ухвалою від 20.05.2008 р. вирок місцевого суду в частині призначеного Н. покарання змінив і призначив за ч. 2 ст. 309 КК покарання у виді 2 років позбавлення волі із застосуванням ст. 75 КК. Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК призначив тому покарання у виді 5 років позбавлення волі й на підставі ст. 75 КК звільнив засудженого від відбування покарання. За ч. 2 ст. 307 КК призначив засудженому 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна. На підставі ст. 71 КК призначив йому покарання у виді 5 років 6 місяців[208].

Приклад третій: Районний суд вироком від 07.12.2006 р. засудив С., раніше судимого 18.04.2006 р. за ч. 3 ст. 184 КК, ч. 2 ст. 186 КК на 5 років позбавлення волі із застосуванням ст. 75 КК, — за ч. 2 ст. 190 КК на 2 роки 2 місяці позбавлення волі, за ч. 1 ст. 262 КК на 3 роки позбавлення волі, за ч. 1 ст. 263 КК на 2 роки позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 70 КК призначено йому покарання у виді 3 років позбавлення волі. На підставі ч. 4 ст. 70 КК призначено йому покарання у виді 5 років позбавлення волі. За ч. 2 ст. 190 КК призначено С. покарання у виді 2 років позбавлення волі. На підставі ст. 71 КК остаточно призначено йому покарання у виді 5 років 2 місяців позбавлення волі. Із матеріалів справи вбачається, що С. вчинив всі злочини до постановлення попереднього вироку, за виключенням двох злочинів, передбачених ч. 2 ст. 190 КК, які він вчинив в травні і червні 2006 р. Верховний Суд України, у задоволенні касаційної скарги засудженого відмовив і зокрема відзначив, що покарання останньому призначено відповідно до вимог статей 65, 70 та 71 КК[209].

З нашої точки зору, не можливо не тільки виконувати перший вирок самостійно на підставі якого засудженого було звільнено від відбування покарання, а також не можливо звільняти засудженого від відбування покарання з випробуванням при “проміжному” призначенні покарань, якщо при цьому одночасно застосовані правила, передбаченні ч. 4 ст. 70 КК та ст. 71 КК.

В.І. Тютюгін обґрунтовуючи необхідність правил, передбачених в п. 23 постанови Пленуму, відзначав, що це обумовлено тим, що одне покарання призначено “умовно”, а інше “реально”, тому ні поглинуті одне іншим, ні складені між собою вони не можуть, і суд вимушений використовувати тут принцип одночасного застосування призначених за окремі злочини покарань[210]. Однак, таких перешкод закон не має, коли одне покарання призначено “умовно”, а інше “реально”, при призначені покарання за сукупністю вироків. Більш того, згідно ч. 3 ст. 78 КК у разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими в статтях 71, 72 КК, а Верховний Суд України в цих випадках рекомендує “не застосовувати повторно до таких осіб звільнення від відбування