BooksUkraine.com » Детективи » Ліки від страху 📚 - Українською

Читати книгу - "Ліки від страху"

173
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Ліки від страху" автора Аркадій Олександрович Вайнер. Жанр книги: Детективи. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 51 52 53 ... 116
Перейти на сторінку:
невмируща слава світу, батько її — сонце, мати — місяць, вітер гойдає її колиску, годувальниця їй — уся земля. Вона — початок усякої довершеності, вона — осереддя природи всіх тіл, від неї почався увесь світ».

Гостро пахне у вежі сіркою і свинцем, стелиться по кам'яній долівці важкий дух кислот, і відгонить чадом від неперегорілого вугілля у горні. За стрілчастою віконною рамою поволі сходить задимлений місяць, тьмяний, сплющений, в бузковому лахмітті хмар, ухкає протяжно й страшно нічний птах бугай, вітер з вищанням скочується з даху, похмуро витріщується в кутку незрячими очницями череп.

— Залишайся у мене, Теофрасто. Я відкрию тобі великі таємниці перетворень, моїми вустами заговорять із тобою великі уми, що століття тому щезли з лику дикої планети. Тут немає релігій і немає націй, тут світ знання, і в лабораторії у мене перебувають поруч Абу Джабір ібн Хайян, на прізвисько Гебер, і Фома Аквінат, раббі Еліазер дає мені поради разом із нещасним ченцем Роджером Беконом. Залишайся, мені треба заповісти мудрому й працелюбному учневі справу життя мого. Ти взнаєш від мене таємниці кабалістики, чудеса старих арабських манускриптів, тобі стане відомою майстерність сублімації, розчинювання й дистиляції, ти пізнаєш чарівність першого одкровення, й алхімія стане твоєю долею…

— А як же мої хворі, що з надією чокають від мене зцілення?

— Не дай дрібницям замінити в житті головну мету, не дозволяй порошинці заслонити обрій. Подивися довкола себе — хіба варті вони того, щоб заради них відмовитися від великої справи? Який сенс зцілювати їхні тіла, коли повсякденно занапащують вони душі свої? Тут приймуть вони від тебе мале утішання, а там, — Хюттер грізно підняв руку, — будуть послані у вічний вогонь, до чортів? Як золото очищається вогнем, так людина хворобою очищується від гріха!

Глухо прогуркотів грім, луна його порожньою діжею котиться по горах — я хрещуся мимоволі, бо ж усім відомо, що осінні грози в Шваці не на добро. Хюттер креслить крейдою коло, крекчучи, бурмоче:

— Червона тинктура — великий магістерій — врятує найдостойніших назавжди від хвороб, старості й смерті. Вона — великий зцілитель, лікар в усьому й завжди. Треба тільки трудитися невтомно, шукати наполегливо, бо ж сказано в євангелії: просіть, і дано буде вам, шукайте і знайдете, стукайте, і відчинять вам…

Загуло, заметалося в печі полум'я, туманом заклубочилася пара над казаном, а Хюттер написав на камені знаки двох начал, чотирьох сфер, семи довершеностей. За колом написав він дванадцять кабалістичних охоронних знаків зодіаку…

Погано видно, важко дихати, й наче здалеку долинає голос Хюттера:

— Дванадцять знаків зодіаку, дванадцять місяців, дванадцять властивостей людських — ми бачимо, чуємо, відчуваємо запахи, говоримо, їмо, народжуємо, діємо, рухаємося, гніваємося, сміємося, мислимо й спимо. І нехай кожна властивість наша стане нам підтримкою, опорою та охороною у звершенні великої справи відшукання філософського каменя — опус магнум. І нехай опікує нас турботою своєю ангел вогню Метатрон…

Хюттер підходить до мене впритул й хрипко запитує:

— Чи залишаєшся ти у мене, Теофрасте? Чи можу я довірити тобі велике знання?

Під високим склепінням важко заворушився, глухо забив крильми великий чорний птах, пронизливо засвистів посеред ночі, і я наважуюсь:

— Залишаюся…


Розділ 9
ПОТАЙНІ ДВЕРІ ЗА НАМАЛЬОВАНИМИ ВОГНИЩАМИ

Понеділок — день важкий. Я в цьому просто впевнений, і забобони тут ні при чому. Моя робота — виробництво з безперервним циклом, щось на взірець доменного цеху, й копіткий, доволі буденний процес виплавлення крупинок істини з руди фактів, стану людських взаємин не можна зупинити на вихідні. Та й злочинці не схильні погоджувати зі мною свої дії — їм не скажеш, що я за тиждень втомився, хочу виспатися й щоб вони бодай на вихідні вгомонилися, дали чесним людям спокій, та й мене не турбували. У злочинців, як і в мене, нічим не обмежений робочий тиждень, і, тільки передавши їх у руки правосуддя та органів перевиховання, я знову спрямовую їх у місцях ув'язнення в нормальне річище трудових буднів і вихідних.

А в мене нічого не змінюється: аби справедливість була надійною, міліція працює цілодобово, в усі дні року — в будні, вихідні й свята. Справедливість потрібна людям завжди, а життя не зупиняється для відпочинку наприкінці тижня, і тому всі сирами із суботи й неділі автоматично перекочуються на понеділок. І день цей завжди буває важкий.

Почався понеділок у мене рано. Напередодні я телефонував декілька разів Лижину додому й не заставав його, тому вирішив перехопити його на початку роботи. Близько восьмої я вже дзвонив у двері, але відчинила мені усе та ж бабця.

— Нема його, — сказала вона, й мені здалося, що вона зраділа, побачивши на моєму обличчі досаду й розчарування. — Хвилин п'ятнадцять як поїхав.

— Ви говорили йому, що я приїжджав і телефонував?

— Аякже! Не знає він про тебе. Сказав — нема в мене такого знайомого.

— Коли ж його можна застати?

— Хто його зна! Носить нечистий — приходить як не вночі, то по півночі, йде на світанку, це сьогодні він чогось припізнився.

Я вирвав із записника сторіночку й написав: «Шановний тов. Лижин! Прошу вас обов'язково подзвонити мені по телефону 224-99-84. Капітан міліції С. Тихонов». Слово «обов'язково» я двічі підкреслив. Записку віддав бабці, яка тут-таки, при мені, розгорнула її та, підсліпувато мружачись, почала читати по складах.

— Капітан мі-лі-ції Се Тихо-нов, — повторила вона співучо, поцмокала язиком, хитнула осудливо головою: — Достукався, голубчику. Тепер затаскають.

— Ніхто його нікуди не тягає, він потрібний як свідок, — сказав я сердито.

— Це-е зрозуміло, — закивала стара. — Спершу в свідки, а опісля носи йому сухарі…

Бабцю, звісно, не переговориш, і я, значуще попросивши її передати записку, поїхав на Петровку.

Зайшов у кабінет, скинув плаща. Й зараз же задзвонив телефон.

1 ... 51 52 53 ... 116
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ліки від страху», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ліки від страху"