Читати книгу - "Оповідання та памфлети, Марк Твен"

Я зауважив, що таємницю, з якою ми вже почали діяти, порушили газети; вони написали не тільки про все, що нам відомо, але й про наші плани і розрахунки. Більше того, названо навіть підозрюваних осіб, які, безперечно, тепер сховаються.

– Ну й нехай собі. Вони побачать, що коли я підготую на них усі матеріали, то моя рука спостигне їх так само безпомилково, як рука долі, де б вони не ховалися. Щодо газет, то ми мусимо підтримувати з ними зв’язок. Слава, репутація, постійна увага публіки – все це хліб насущний для нас, детективів. Ми повинні давати пресі фактичній матеріал, інакше подумають, що його в нас немає; ми мусимо публікувати свої версії, бо ніщо інше її так не вражає, як домисли детективів, ніщо інше не викликає до нього такої цікавості й поваги; ми мусимо повідомити в пресу про свої плани, бо газети наполягають на цьому, і ми не можемо відмовити їм, щоб не образити. Ми повинні постійно показувати публіці, що ми щось робимо, інакше вона подумає, що ми не робимо нічого. Набагато приємніше, коли в газеті надрукують щось на зразок: «Дотепна й екстраординарна версія старшого інспектора Бланта така-то…», ніж давати привід для неприємних, а то й саркастичних зауважень.

– Я бачу всю переконливість ваших слів. Але, читаючи сьогоднішні газети, я зауважив, що ви відмовились висловити свою думку з одного другорядного пункту.

– Ми завжди так робимо. Це справляє непоганий ефект. До того ж із цього пункту я ще не маю певної думки.

Я вручив інспекторові чималеньку суму на поточні витрати і залишився почекати новин. Ми розраховували, що ось-ось почнуть надходити телеграми. Тим часом я ще раз перечитав газети й опис прикмет слона і помітив, що двадцять п’ять тисяч доларів призначаються для винагороди тільки детективів. Коли я сказав, що винагороду слід запропонувати тому, хто знайде слона, інспектор відповів:

– Слона, безперечно, знайдуть детективи, отож винагорода дістанеться тому, хто її заслуговує. Якщо тварину знайде хтось інший, то він, безперечно, стежив за детективами і скористався відомостями, які у них вкрав, а це означає, що винагорода все одно належить детективам. Справжня роль винагороди в тому, щоб стимулювати тих, хто витрачає свій час і натреновану кмітливість на цю роботу, а не давати її випадковим громадянам, які натрапляють на приз, не заслуживши його своїми заслугами й ділами.

Звичайно, це було розумно. Цієї хвилини в кутку запрацював телеграфний апарат, і ми прочитали таку телеграму:

«Флауер-Стейшн, штат Нью-Йорк, 7 год. 30 хв.

Натрапив на слід. Знайшов правильний ряд відбитків ніг на фермі, недалеко звідси. Йшов по них дві милі на схід без результату. Думаю, що слон попрямував на захід. Ітиму за ним у цьому напрямку.

Детектив Дарлі»

– Дарлі – один з найкращих наших агентів,– сказав інспектор.– Ми про нього ще почуємо.

Надійшла телеграма номер два:

«Баркер, штат Нью-Джерсі, 7 год. 40 хв.

Щойно прибув. Уночі пограбовано скляний завод. Вкрадено вісімсот пляшок. Вода у великій кількості є тільки за п’ять миль звідси. Мчу туди. Слон захоче, пити. Пляшки були порожні.

Детектив Бейкер»

– Це теж щось обіцяє,– мовив інспектор.– Я вам казав, що апетити слона дадуть нам деякі матеріали.

Телеграма номер три:

«Тейлорвіль, Лонг Айленд, 8 год. 15 хв.

Вночі зник стіг сіна. Можливо, з’їдений. Натрапив на слід.

Детектив Габард»

– Ну й швидко ж він пересувається! – зауважив інспектор.– Я знаю, що нам припала нелегка робота, але ми його все одно зловимо.

«Флауер-Стейшн, штат Нью-Йорк, 9 год. 00 хв.

Ішов слідами у західному напрямку три милі. Сліди великі, глибокі, з нерівними краями. Тільки-но зустрів фермера, він каже, що це не сліди слона, а ямки після викопаних минулої зими дерев – земля тоді була мерзла. Чекаю наказу, що робити далі.

Детектив Дарлі»

– Ага! Співучасник злодіїв! Це вже цікаво,– вигукнув інспектор.

І він продиктував Дарлі таку телеграму:

«Заарештуйте фермера і примусьте його назвати своїх приятелів. Ідіть далі по слідах,– хоч би й до Тихого океану, якщо треба.

Старший інспектор Блант»

Ще телеграма:

“Коуні-Пойнт, штат Пенсільванія, 8 год. 45 хв.

Минулої ночі пограбовано контору газового заводу, зникли несплачені рахунки за три місяці. Натрапив на слід, рушаю далі.

Детектив Мерфі”

– О боже! – вигукнув інспектор.– Невже він їсть рахунки на газ?

– Тільки через необізнаність. Вони не можуть підтримувати життя. У всякому разі, без чого-небудь іншого.

І ось надійшла хвилююча телеграма:

«Айропвіль, штат Нью-Йорк, 9 год. 30 хв.

Щойно прибув. Місто в паніці. Слон пройшов тут о п’ятій ранку. Одні твердять, що він пішов на схід, інші – на захід, ще інші – на північ або на південь, але всі, як один, кажуть, що вони не чекали, щоб подивитись, куди саме. Слон убив коня, я взяв шматок, як речовий доказ. Убив хоботом, з ознак удару видно, що удар завдано з лівого боку. З того, як лежить кінь, зробив висновок, що слон вирушив у північному напрямку вздовж залізниці. Він випередив мене на чотири години, але я негайно вирушаю по його слідах.

Детектив Гоуз»

У мене вихопився вигук радості. Інспектор же залишився незворушний, як статуя. Він спокійно натиснув на кнопку дзвоника.

– Елріку, пришліть сюди капітана Бернса.

Бернс з’явився.

– Скільки детективів готові для негайних дій?

– Дев’яносто шість, сер.

– Негайно пошліть їх до Айронвіля. Нехай вони розташуються вздовж залізниці на північ від міста.

– Слухаю, сер.

– Накажіть їм пересуватись у найсуворішій таємниці. Як тільки звільняться інші, тримайте їх напоготові.

– Слухаю, сер.

– Ідіть.

– Слухаю, сер.

Незабаром надійшла ще одна телеграма:

«Сейдж-Корнерс, штат Нью-Йорк, 10