BooksUkraine.com » Класика » Оповідання та нариси, Свидницький А. П. 📚 - Українською

Читати книгу - "Оповідання та нариси, Свидницький А. П."

176
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Оповідання та нариси" автора Свидницький А. П.. Жанр книги: Класика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 51 52 53 ... 72
Перейти на сторінку:
и тряслись.

Высыпали заспанные, курчавые, в коротеньких рубашках жиденята, разбуженные звоном колоколов, и начали глазеть на процессию.

- Прочь! - крикнул Мошко, желая чем-нибудь занять докучливое воображение, и они спрятались в корчму, толкаясь и крича.

«Було не вмирати, коли хотів, щоб овес був твій,- успокаивал Андрей свою совесть, неся хоругвь.- Но какого после покойника бог пошлет нам панотця!»

 

 

II

 

Покойник не держал ни приказчика, ни савулы, а сам вникал во все, потому крестьяне, похороннивши его, остались, как цыплята без матери. Собралась громада перед корчмою; стоят, ковыряют землю палками, а что делать - не придумают.

- Не знаете що! - вмешался Мошко.- Берегите двор, скотину, пасеку. Назначьте варту. От вам и панщина...

- Это-то мы и сами знаем,- сказали крестьяне,- а больше что?

- Что больше? Пользуйтесь случаем. На вашем месте... Э, если бы я был на вашем месте!.. Такие случаи бывают не часто.

- Ну?

- Только вы подумаете: жид плут, что скажет, то соврет.

- Кажи-бо! Кажи!

- Гм, я давно сказав би. Я сказав би і без вашої просьби, та сумління бере. Громада - великий чоловік, а я бідний жидок; як приймуть за шахрая, той без панчіх зостанусь.

- Та кажи, коли кажеш; а ні - не мороч.

- Нехай буде по-вашому,- начал Мошко.- Я скажу, а ви... Ви як собі хочете - вірте чи не вірте. Аби я вам добра жичив... От і в тебе грошей нема, і в другого, і в третього - ні в кого нема грошей; то користуйтесь з пригоди.

- Себто?

- Себто? Я сам куплю у вас ярину, як вона есть, на пні.

Крестьяне переглянулись. Они не поняли, что Мошко говорит о посевах покойника.

Мошко продолжал:

- Ви народ темний, нетямущий. Якби я на вашем місці, то не те було б. Ви робили та й робили, а що за те маєте? Маете право покористувати з того, що зробили. Я знаю, ви догадались, що я говорю за попівські ланки.

- А грішно,- заметили крестьяне.

- Грішно? На кого ви робили? На живого? Правда, що на живого? А небіжчикові нащо? От послухайте ж мене, бідного жидка: зіжніть, скосіть та до мене звезіть. Мені трава, а вам гроші.

- Нізащо. Се вже буре злодійство.

- Я так и думал,- сказал Мошко,- я говорил сам себе: они народ темный, не только не послушают моего доброго совета, но еще и в плуты произведут. А правда, що так сталося?

- Ніхто тебе шахраєм не зве, а все ж...

Говоривший не кончил, а остальные и не слыхали, что он говорил. «Не прав ли Мошко,- думали все,- мы работали на того, кого уже нет на свете: в чью же пользу должна послужить наша праця, если не в нашу же? Ведь покойник в завещании своем ничего не сказал о посевах, значит, и он не признавал их своими».

Мошко, подстерегавший на физиономиях крестьян малейший, так сказать, намек на выражение, после некоторого молчания сказал как будто сам себе:

- Всі ми помремо, так бог судив, а з того світа хіба будемо дивитись на хазяйство, що зостанеться на сім світі? Штири дошки, землі трошки - от і все, що треба людині!.. А що придбали, нехай живі користують та за помершу душу богу помолятъся. Нащо в батька діти? - щоб молились за його душу? Нащо в пана люди? - Щоб робили, доки жиє на сім світі, а бог прийме, так щоб бога молили за його душу.

- Ге! - заметили крестьяне,- наш панотець були... Та що й казати!..

Продолжая таким образом, Мошко успел убедить крестьян, что посевы покойника не принадлежат никому, что это их собственность, что они будут дурнями, если не воспользуются своим трудом. Успевши в этом, ему уже нетрудно было найти охотников водить его лошадей на поповский ланок и оттуда доставлять жатую или кошеную ярину. Только никто не согласился брать за это деньги: это будет воровство, возражали крестьяне; но водку принимали. А это для Мошка было тем лучше. И вскоре на поповском ланке осталась от ярины измятая солома да стерно. Зато чердак на аренде был туго набит высохшим зеленым овсом и ячменем.

- Уф, сколько у меня сена! - восклицал Мошко, весело щелкая пальцами,- уф! И сам граф не имеет такого сена! Який дурень буде сіяти, орати, насіння теряти, щоб скосити сіно! Уф!

- Буде ж вам! - стращали церковных панские крестьяне, принимавшие, впрочем, вместе с ними участие в доставлении Мошке сена.- Буде ж вам!

- Що буде і за що? - возражали те.

- Що буде, то побачите; а за що, то от за що: замість стерегти, ви спасли та скосили.

- А ви хіба як? Не пасли й не косили?

- Нам що іншого; піп нам не пан.

- Тим гірше, що піп для вас тільки батюшка.

- Ха-ха-ха! - засмеялись панские.

- Ха-ха-ха! - передразнили их церковные.

- Засмієтесь на кутні! - заметили панские.

- Глядіть свого носа,- сказали церковные, не имея чем оправдаться. Совесть в самом деле пробудилась и начала напевать что-то очень неутешительное. Но тогда на поповом ланке уже не было чем поживиться.

- Цур дурня! - восклицал Мошко им в утешение.- Що вам журитись та на других дивитись? Ось послухайте лучче мене, бідного жидка, та порадимося, чи не можна б зробити що і з озиминою. Вона також нічия.

Между тем прибыл новый священник - последний из униатов, по фамилии Марчинский. Будучи страстным охотником, как это ни странно, однако справедливо,- он всех молодых мужчин, из церковных крестьян, тотчас же обратил в ловчих, доезжачих и т. д. Андрею Гуляю, из среды их, поручил псарню, чем страшно обидел как его самого, так и отца его Остапа.

- Хазяйський син та псарником став! - восклицал Остап.- Бодай би він лучче був пропав!

- Синку мій, дитино моя! - плача, приговаривала мать.- Чи на те ж я тебе родила! Чи на те

1 ... 51 52 53 ... 72
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Оповідання та нариси, Свидницький А. П.», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Оповідання та нариси, Свидницький А. П."