Читати книгу - "Щастя. Відверте і чітке бачення щастя і того, чому у нас його немає"

Рисунок поданий у доступній формі та легко зрозумілий. Людина не є центром всього, адже її щастя і самопочуття залежать від усієї цілісності, складовою якої вона є. Інші складові — суспільство або спільнота, адже людина все-таки собака, а не кішка. Людина живе у природі і є її частиною. Про це легко забути та протиставити людину природі. Виникає ідея, що людина зі своєю технікою перемагає і підкорює природу, роблячи її своєю служницею. Це їй не вдається, адже людина — природна істота, яка з природи виходить і туди ж повертається. Протиставлення лише руйнує гармонію. Суперечність надумана, утім, руйнує стосунки людини з природою. Врешті-решт, усі ми — частини Всесвіту, хоч би як складно було людині думати про Всесвіт раціонально. Ми думаємо, що Всесвіт — навдивовижу велика цистерна або контейнер, куди помістили Сонячну систему, земну кулю та людину жити. Ми як золоті рибки у великому акваріумі або птахи в клітці. Фізика каже, що це не так. Всесвіт за своїми розмірами і силою настільки величезний, що земна уява не здатна осягнути його характер і сутність. У будь-якому разі гармонію потрібно співвіднести з цілісністю, адже гармонія стосується цілісності всього і всіх.

Почнімо спочатку і поміркуємо над посланням рисунка. Людина складається з досвіду, розуму, почуттів і уяви. Вважаю, що велике питання класичної філософії завжди полягало в узгодженні цих складових між собою. Як можливо цього досягнути? Одні наголошували на досвіді та казали, що людина — чисте полотно, на якому досвід лишає своє послання за допомогою чуттів. Інші виділяли розум. У людині від народження закладені знання й уміння, які вона реалізовує в житті. Ми вміємо, адже вміння запрограмовані в нас від самого початку. Інакше ми не могли б отримати навіть щонайменший досвід, адже досвід завжди формують і інтерпретують певним чином. На узбережжі Австралії щороку тоне група туристів, бо ті йдуть плавати у небезпечні місця. Рівень води піднімається, і відплив відносить їх із собою. Якщо рятувальника немає на місці, ситуація стає небезпечною і потоплення — вірогідним. Потрібно вміти читати поверхню води і бачити, як рухається течія. Це вимагає майстерності та певних умінь. Раціоналіст каже, що вміння закладені в людині від народження.

Романтики роблять акцент на почуттях. Людина перебуває під владою своїх почуттів, але водночас є їхньою сумою. Почуття повні суперечностей, і вгамувати їх досить складно. Втім, почуття можна гармонізувати. Почуття найбільш людські зі всього, що є людського. Людина без почуттів — чудовисько, з яким ніхто не хоче мати справу. Любов і співчуття притягують. Ненависть і злість віддаляють людей одне від одного. Але допоки існують почуття, є можливість розуміння і комунікації. До гнівної людини слід ставитися по-іншому, ніж до люблячої, і спосіб виявлення почуттів очевидний. Людину без почуттів варто боятися з інших міркувань, ніж гнівну. Вона вселяє жах краще, ніж страх. Відсутність почуттів можна побачити в очах змії.

Уява — визначальна людська риса. Людина продукує думки у своєму мозку і не вміє відділити реальність і уявний світ одне від одного. Вона творить собі тролів і богів і вірить у їхню реальність. Людина уявляє себе, свій світ і на додачу до нього залежно від свого досвіду потойбічну реальність. Вона ставить себе в центр світу і називає себе вінцем творіння і його головною ціллю. Людина уявляє, як підкорює природу та розкриває її таємницю. Людина вигадує собі ворога і наділяє його жахливими якостями. Відтак вона береться боротися з власним витвором і уявляє, що перемагає його. Або ж людина уявляє коханого кращим, ніж будь-що інше. Вона любить власне творіння і більше не в змозі побачити щось поза ним. Більшість людського часу і життя минає в полоні власної уяви. Тут народжується мистецтво і ціль його творення. Мистецтво остаточно звільняє уяву і переміщає її витвори у такий світ, де їх можна вільно оцінювати, а також змінювати. Мистецтво вивільняє реальність, створену всередині уяви, назовні. Важко уявити, як ми могли б жити без мистецтва. Ми ніколи не знали б, що уявляють інші люди. Тому і найбрудніше порно — мистецтво. Релігія теж є мистецтвом з цієї причини. Відразлива Ісусова смерть — мистецтво. І все мистецтво однаково хороше, адже все мистецтво вивільняє витвори уяви. Людина ніколи не жила без мистецтва. Первісні народи були блискучими митцями. Тому мистецтво не розвивається так, аби мистецтво нашого часу в усій своїй красі було кращим від так званого примітивного мистецтва первісних народів. Мистецтво є тим, чим є, і його не слід оцінювати й класифікувати. Мистецтво потрібно лише цінувати. Пізнавати його і практикувати.

3.5.5. Складові світової гармонії

Людина завжди живе як член спільноти. Я це вже повторював багато разів. Істотні складові суспільства — благополуччя, закон, справедливість та історія. Людина хоче жити добре й мати успіх у світі. Та вона не вдовольняється цим, прагнучи чогось кращого і ціннішого. Як було пояснено вище, це призводить до нещастя. Людина завжди хоче вийти з ситуації, в якій перебуває у цю мить. Це не щастя. Це також не гармонія. Релігії цю проблему звикли вирішувати зверненням усередину, відреченням від світу і звеличенням потойбічного. Людина, яка має ціль і докладає для її досягнення зусиль, приречена бути нещасною, тому вона не повинна нічого хотіти і досягати. Їй би спрямувати погляд усередину себе й віднайти там мир і щастя. Це, звісно, можливо для індивіда, який живе у суспільстві трудяг. Інші виконують роботу, а один думає про своє. Якби всі спрямували погляд усередину, людський рід невдовзі припинив би своє існування. Хтось повинен шукати їжу і смажити картоплю. Хтось — бажати пристрасті та сексу. Потрібно будувати світ для життя. Хтось повинен цим займатися, і тому суспільство завжди складається з людей, які не знають спокою і бажають чогось. Прагнення благополуччя й утілення бажань лежать в ядрі суспільства, тому воно ніколи не є гармонійним. Воно може бути добре організованим і дисциплінованим, але це не те саме, що гармонія.

Платонові уявлялась держава, де кожна людина і клас людей мали своє місце як частини цілого. Людиною керують бажання, пристрасть і розум, кожною своє. Слугами бажання є торговці та буржуа. Відчайдушні — воїни, розумні — філософи. Суспільство добре організоване, оскільки кожен має своє місце. Якби відчайдух був торговцем або слуга бажання — філософом, суспільство було б організоване погано і неправильно. Однак добре організоване ще не означає гармонійне. Платон зневажає рабів праці та бажання. Тому залишає їх поза ме­жа­ми держави, позбавляючи визнання