Читати книгу - "Куплю тебе, крихітко, Олена Чжу"

Від мого стогіну, здається, можуть здригнутися стіни. Розум зовсім відмовився виконувати свої функції, повністю поступившись відчуттям.

Кожен дотик язика Даміра – це спалах наднової зірки. Моя кров – це вогонь. Моя шкіра – це жар палаючого полум'я. Я сама – загубилася в солодкому божевіллі хтивості та задоволення, які дарують його губи та язик.

Шаленію від власної сміливості та кладу руку на його голову. Чорне волосся жорстке, трохи хвилясте легенько лоскоче долоню.

І відразу лякаюся, не знаючи, як він може відреагувати. Раптом це занадто? Адже тут не він підкоряється, а я.

Але Дамір не скидає мою руку, не намагається поставити на місце. Я не бачу його обличчя, але, здається, він усміхається. Можливо... йому подобається, коли дівчинка теж виявляє ініціативу?

Він особливо чутливо натискає язиком на мій клітор, та я скрикую, починаючи битися в оргазмі. Перед очима розривається ціле сонце, по тілу наче проносяться хвилі шаленого жару, з губ рвуться глухі стогіни.

На деякий час я втрачаю орієнтацію у просторі, не розуміючи де знаходжуся. Можу лише часто дихати, намагаючись хоч трохи відновитись. Цей чоловік… Дамір… Не думала, навіть не могла уявити, що хтось зможе подарувати якусь насолоду. Він… такий… Він – мій бог.

Здається, ці думки відбиваються на моєму обличчі, бо від погляду Даміра знову щось скручується. І знову тілом котить хвиля збудження.

Я опускаю погляд та заливаюсь рум'янцем. Він готовий, давно готовий. Бажає мене так, що не приховаєш. Але вирішив спочатку розслабитись і зробити так, щоб я більше ні про що не думала.

– Що, дівчино, не може відвести погляд від мого стояку? – хрипко шепоче він, пронизуючи мене поглядом карих очей.

Його долоня ковзає по грудях, кубиках на пресі (коли тільки встиг зняти сорочку?), нижче, ще нижче ...

Я вдихаю гаряче повітря та дивлюся, як заворожена. Чорні джинси якимось дивом тримаються на його вузьких стегнах. Зараз він їх приспустив, щоб я цілком могла насолодитися видом.

– Хочеш згадати його смак? – вимовляє він тобі ж тоном.

А потім дурить, даючи зрозуміти, що вже не час сидіти.

Мої щоки забарвлює рум'янець, вони палають так, що можна обпектися. Напевно, казкова Червона квіточка не зможе з ними позмагатися.

«Червона квіточка виросла зі збентеження та бажання закоханої дівчини перед сексуальним чудовиськом», – приходить шалена думка.

Іншим часом я б розсміялася, але не зараз. Зараз я не можу відвести погляду від його члена, яким Дамір воістину може пишатися.

Знову кидає в жар: я чудово пам'ятаю, що він робив зі мною.

І відразу розумію, Дамір не може довго чекати. Відразу накриває паніка, але потім повільно опускаюся з дивана на підлогу. Коліна спираються на гладкий паркет, долоні – теж туди.

Дамір вигинає чорну брову, але нічого не каже. Він дивиться, що я робитиму. У карих очах – зацікавленність та схвалення.

Я прогинаюсь у попереку та повільно прямую до нього. Рачки.

Як граціозна кішка.

Як хтива сучка.

Що ти зі мною робиш, Даміре?

Нині мені не соромно. Зараз є тільки він – чоловік, якому хочеться дати ласку у відповідь. Той, кого хочеться задовольнити так, щоб почути стогін, що гарчать.

Опиняюся біля нього, випростаюся, відкидаю на спину волосся, що стало важким. Дивлюся просто у вічі. Бачу в них безодню пекла та всіх його демонів. Демони завмерли, демони приготувалися.

Обхоплюю член пальцями, обводжу свої губи язиком. Повільно беру голівку та завмираю. І від власної шаленої сміливості, і від того, що взагалі це роблю.

Долоня Даміра лягає на мою потилицю, натискає, щоб узяла глибше.

– Давай, – хрипко шепоче він. – Давай, хочу тебе відчувати.

Член занурюється далі. Вчасно спохоплююсь та розслабляю горло, стримую рефлекс.

– Розумниця, дівчинко, – хвалить Дамір, погладжуючи по волоссю, пропускаючи пасма крізь пальці, перш ніж його стиснути. – Зовсім скоро ти будеш це робити легко. Дуже легко.

Скоро?

Він вважає, що ми…

Але подумати мені не дають, бо одразу ж спрямовують голову, задаючи потрібний темп. Мене роздирають суперечливі почуття. З одного боку, я не хочу так надто швидко. З іншого… я просто не знала, як рухатися далі. Тому навіть вдячна, що не помітив мою нерішучість. Чи все ж таки помітив?

А ще я вся горю. Внизу, між ногами, знову волого. Я настільки збуджена, що вже не думаю, що правильно, а що ні. Це ж просто божевілля.

Дамір раптово завмирає, обводить пальцями мої губи, що  блищать від слини та мастила. Схиляється, випалює їх диханням.

– Що хочеш, моя дівчинко? Готова вже, щоб я тебе трахнув як слід?

І ніби ненароком зачіпає напружений сосок.

Я схлипую неначе від удару струму, що пронісся по тілу. Стогін зривається сам:

– Та-а-ак…

– Не так, – посміхається він, не думаючи випускати волосся. – Попроси, Поліно. Попроси, щоб я тебе трахнув.

Від зніяковілості я не знаю, куди подітися. Я такого нікому ніколи не говорила. Навіть не думала, що колись хтось від цього попросить. Ні… не попросить. Накаже. Просто не так, щоб принизити. А навпаки, щоби довести збудження до точки кипіння.

Знову судорожно облизую губи, шумно видихаю. Дивлюся на Даміра трохи розфокусованим поглядом, не знаючи, як це зробити правильно.

А потім, наче наважившись пірнути в ополонку, в крижану воду, в темряву та безодню, шепочу:

– Трахни мене, Даміре.

Якби він був трохи менш розпалений, напевно, щось сказав би, але мене ривком підхоплюють та кидають на диван. Він входить одразу, на всю довжину. Я скрикую, впиваюсь пальцями в його плечі.

Очі в очі. Губи в губи. Втрачаюся в цій безодні почуттів та темряви, де демони аплодують стоячи.

Він гарчить, від його ритму неможливо залишатися дома. Тому тільки можу триматися за його плечі, щоб не бути підхопленою диким ураганом.

Дамір бере мене так, наче тільки про це мріяв. Сильно. Різко. Владно. Кожен рух – тавро. Клеймо. Моє. Знищу, якщо хтось підійде.