Читати книгу - "Нехай мене звуть Ґантенбайн, Макс Фріш"

шухляду, щоб Бавкіда згодом не перелякалася? Але й це не годиться, висновую я й бачу, що Філемон сідає за кляту податкову декларацію або береться до якихось інших справ, що їх вимагають вирішувати повсякденні потреби. А вона щойно подзвонила, що зайшла до перукаря й повернеться пізніше. Я відмовляюся думати, що це підступ з її боку. Філемон забороняє собі підійти й подзвонити перукареві, щоб пересвідчитися, що Бавкіда повернеться не раніше ніж через дві години. Адже це не відповідає стилеві стосунків Філемона й Бавкіди. А коли згодом він усе-таки телефонує, то тільки тому, що йому справді потрібно щось запитати з приводу митної декларації, а Бавкіда, звичайно, сидячи під ковпаком для перманенту, не могла відповісти йому нічого путнього. Хай там як, Бавкіда справді сидить у перукаря. Невже Філемон сумнівався в цьому? Він не може пройти поряд, не помітивши, що в шухляді повно листів. Їх можна читати дві години поспіль. Листи від Айнгорна? А тепер існує дві можливості: він або прочитає, або опанує себе. Звичайно, він не читає. Тільки сердиться на Бавкіду, що змушений опановувати себе. Він, як уже сказано, мав іншу роботу. Одне слово, він не читав нічого.

Я полегшено зітхнув.

Адже йдеться не про те, що актриса, яку на телеекрані бачать мільйони глядачів, отримує листи. Це ж очевидна річ, зате менш очевидно, чому так багато листів приходить із данськими марками. Данці, здається, надто вже полюбляють телебачення й мають усі лише одну марку друкарської машинки. Менш очевидне й інше: чому серед усіх листів, що їх Бавкіда часто на тижні лишає в різних кутках квартири, ніколи немає листів із данськими марками. Не зважати на них — ось єдине, що я міг порадити доброму Філемонові. Може, він отримав погану звістку, запитала вона під час сніданку, ховаючи листа — навіть не прочитавши його — з данськими марками (Філемон тепер упізнає данські марки з відстані трьох, а то й чотирьох метрів) у кишеню халата, щоб не згоріли грінки. Його запитання «Що нового?» стосується лише листів без данських марок, Бавкіда, відповідаючи, теж дотримується такого обмеження. В середньому щотижня приходять два або три листи з Данії, всі без зворотної адреси. Філемон, звичайно, соромиться, що рахує їх, тож мені навіть немає потреби нагадувати йому, що він, м’яко кажучи, просто дурень.

Подумаймо краще про інше!

Наприклад:

Поділену Німеччину, коли слід запитати, за яких умов без небезпеки для Європи й без загрози миру відбудеться її об’єднання, якого вимагають щиро або для годиться; чому ми всі не докладаємо зусиль, щоб виробити ті умови...

Або:

Ситуацію в Іспанії...

Або:

Забруднення наших озер...

Тож думаймо про це!

Що стосується Філемона й Бавкіди, то відомо, що ревнощі, обґрунтовані або ні, поки що дуже рідко можна пригасити спокійним і гідним самовладанням, їх можна позбутися радше власного невірністю, навіть коли антична казка про Філемона й Бавкіду замовчує її, і то слушно: досить, щоб про неї знав Філемон. Він навіть не здогадувавсь, як невимушено він може брехати, й дивується. Філемон давно вже не брехав, і саме тому став таким чутливим. Тільки першої миті, побачивши Бавкіду, він трохи бентежиться; думає, що її губи мали б помітити. Але Бавкіда не помічає нічого, що помічають її губи, й щаслива, що Філемон знову жвавий і бадьорий, і коли каже, що кохає її, це правда, хоча три години тому він кохав іншу жінку; він дивується, який він щирий, авжеж, щирий, як і його таємниця.

Поки що все гаразд.

Це чистісінька вигадка, мовляв, Філемон якось цілий тиждень не давав Бавкіді данських листів, які, проте, не лишалися і в скриньці. Не знаю, що він пообіцяв собі при цьому. Чистісінька вигадка. Можливо, лише хоче показати мені, який самовпевнений він тепер у нинішній ситуації. Він запитує: «Що нового?» — і Бавкіда розбиває яйця або наливає чай, навіть не запитавши: «А мені пошти не було?» Як минув тиждень, занепокоївся вже Філемон: адже тепер він мав у нагрудній кишені аж три листи з данськими марками. На щастя, Бавкіда вже не дбала про його костюми. Тож у якій ситуації він опинився! Одне її мовлене мимохідь слово, навіть просто гримаса, яка свідчила б про неспокій, — і Філемон одразу схопився б за нагрудну кишеню, вибачився за свою забудькуватість і віддав данські листи. Нерозкритими! Замість цього надходить терміновий лист, уже підписаний рукою й переданий кур’єром, тож Бавкіда отримує його особисто в руки. Вона читає, але не забула й про грінки, й не запитує жодним словом, чи приносили листи, принаймні три. Жодним словом. Філемон намащує маслом хліб, переглядає вранішню газету. Я запитую себе: а що тепер із тими трьома листами? Якусь мить, уже сидячи в автомобілі й заводячи стартер, Філемон міркує, чи не слід повернутися додому і прямо змусити Бавкіду, цю архідружину-акторку, розповісти правду. «Філемоне!» — підбадьорюю я, а моя рука й далі тримається за ключ запалення. Хіба це не честь для нього, що оці листи так неприховано приходили додому? Я пробую заспокоїти його. Хіба це не означає, що його принаймні не вважають за дріб’язкового? Я кажу: «їдь!» Мотор працює вже довгенько, і я полегшено зітхаю, коли він нарешті одягнув рукавички; тільки його обличчя в дзеркалі заднього огляду непокоїть мене. Чому він такий похмурий? Він не каже нічого, про що думає, мабуть, узагалі ні про що. Я думаю: досі Філемон поводився бездоганно. Досі! Коли одного разу прийшли одразу два листи з Данії, він, навіть не всміхнувшись, поклав їх просто поряд із серветкою, і Бавкіда, загалом така невимушена, невдоволено скривилася, мов від чогось нудного, небажаного і обтяжливого. Чого ще від неї хочуть? Я розумію: Філемон хоче позбутися трьох листів. Не прочитавши їх! Як ми хочемо сподіватися. Чому він не зважає на обставину, що його Бавкіда, як можна виснувати і з цього данського переполоху, певне, й сама пише двічі на тиждень. Тут він і справді розгубився. Невже він гадав, ніби той данець може грати в пінг-понг кулями, які не повертаються? Я змушений ще раз нагадати, що досі Філемон поводився бездоганно: не розпечатував данських листів, бо це було б нетактовно. Розсердив його лише той підписаний рукою терміновий лист і її зверхня мовчанка про зниклі листи. Може, йому треба вийти та вибачитись? Нарешті з’явилася перша думка: я поїду тепер на головпоштамт і вкину три приховані листи ще раз. Оце й усе. От тільки боюся, що пошта, дотримуючись, як і