Читати книгу - "Невідоме Розстріляне Відродження"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Сто-сто-стой! – перебив його репортер. – Не тютюн, а горілка… Ось ми йому (журналістові) за те, що він прийшов без жінки заспіваємо такої мінорної, що його аж за пупа візьме:
Ой зацвіла червона калина Під криницею. Горе ж мені моя рідна мати Жити із п’яницею.– Ну що?
Журналіст усміхається.
– Да. Прекрасний шматок побуту минулої України… Воно, правда, й тепер є, – сказав журналіст, ударивши долонею в дно пляшки. Поналивав чарки, став у позу Наполеона, затягнув, а всі підхопили:
Гуляв чумак на риночку, Та й пив чумак горілочку.Я сиджу похмурий і палю без кінця папіроси. Взяв одну цілу, пожував у роті й викинув її під регіт товаришів на долівку. Якась дурниця оце куріння… Просто глузування з людини…
– Дай сигару, – простягаю я руку до репортера. Запалив її й мугикаю сам до себе, махаючи товстою сигарою у себе перед очима, так наче балакаю до сигари: – А проте курили Вальтер Скотт, Дар… Дарвін. Дарвін курив і Ньютон курив…
Я підводжу голову до товаришів, що балакають собі голосно, а їхні чарки стоять, «стигнуть». І біля мене стоїть налита чарка.
– Товариші, – кажу я, – сам Дарвін курив, чому б не курити мені або тобі, репортере?..
– Правильно.
Я продовжую.
– Хай собі не курив Леонар… Леонардо да Вінчі, Данте і, здається, Вік… Віктор Гюго, не курив Ґете, так за те курив Дарвін… Дарвін курив, товариші… Ви знаєте, що це значить?
– Зате він ніколи не пив самогону, – сміючись, сказав журналіст.
– Як не пив самогону, то щось інше, – додав репортер.
– А я вам кажу, – тарначив журналіст, – що всі генії були поборники тверезості. О, ви думаєте, що пили Данте або Ґете? Ану попробуйте написати, будучи алкоголіком, «Божественну комедію» або «Фавста». Спробуйте написати, будучи алкоголіком, «Гамлєта» або «Ромео і Джулієту»? Ви гадаєте, що Шекспір вживав алкоголю?
– Слухай, голубчику, – перебив його редактор, – ніякого Шекспіра й не було. Власне, це й не автор згаданих творів… Автор цих творів Бекон.
– Нічого подібного, – вставив я, – автор цих творів лорд Ретленду.
– А я вам кажу, що Шекспір, – уперто стояв на своєму журналіст.
– А я кажу, що Бекон або Ретленду.
Редактор могутнім кулаком гехнув по столі, що аж хлюпнули чарки.
– А я запевняю вас, – сказав я, – що автор згаданих творів Ретленду. Може, й Бекон, а за Шекспіра не знаю… Це міт, фетиш…
Всі зареготали.
– Ну та чорт їх бери, – кричить репортер, – що ви із-за яких-небудь Шекспірів та Ретлендутів будете каламутити свої благородні голови. Он стоять чарки, ну й чого ж іще.
І ми вихилили.
– І як ти… я не розумію, берешся судити про те, чого не знаєш? – закусуючи цибулею сказав редактор. – Ти гадаєш, що Шекспір…
– Та ну вас… хлопці… киньте, – пропонує репортер, – у нас он уже горілки немає. Давайте краще зараз підемо в ресторан та послухаємо «Не іскушай» Глінки.
– Правильно!
Ми всі разом встали. Стільці наші з гуркотом попадали. Хтось зрушив з місця стола, на ньому все поперекидалося, попереливалося. Ми позапалювали цигарки й пішли тинятися по електричному місту.
Вранці мені важко й нудно. В моїй кімнаті безладдя. Та мені до всього байдуже. Коли я лежу, мені наче легше, а коли поворухнусь, встану, особливо, коли встану, мені робиться нудно так, наче мене закачало на морі. Я випиваю пів чайної шклянки горілки й тоді встаю. Підходжу до дзеркала. Похитав на себе головою й сказав:
– Що ти собі думаєш?.. Дурню ти!
І по щоках у мене рясно покотилися сльози. Покотилися сльози гарячі, великі. Течуть із моїх очей, наче шматочки чистої, срібної душі. Я сперся на лікоть, узявшись рукою за щоку, дивлюся на
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Невідоме Розстріляне Відродження», після закриття браузера.