Читати книгу - "Континент бойових ткачів, Козел Валерія"

Шира і Тейн засяяли.

- Ми слухатимемось! Обіцяємо! – радісно впалила Шира.

- Ні-ні, - похитала головою Леарлес, - це не Академія, Широ, правила  інші. Тут вашої вчительки немає. Я командир Вовчого загону. Я віддаю накази, а ви виконуєте. Ім’ям Каї, присягаюсь, хоч одна маленька непокора і я прив’яжу вас до коня та накажу Тері і Йору гнати його до самої Академії без зупину. А тим часом Тілуан віднесе листи вашим батькам, у яких я зазначу, що ви порушили правила королівської академії. Ослухались своїх вчителів та куратора і самовільно покинули територію навчального закладу, тим самим порушивши навчальний процес. Питання?

Студенти поспішно закивали, але їм було важко приховати захват. Рейна закотила очі.

- Приберіть ці дурнуваті посмішки. Сіраш, візьми малу до себе. Шика, їхатимеш позаду, склади крила. Ти, - вона кивнула Тейну, - поїдеш зі мною. Лізь в сідло. Не бійся, він не вкусить.

- А може нехай їдуть на моєму коні? – лукаво запропонував Хел, - а я з тобою. Мене Звір знає.

- Хм, - Рейна на мить задумалась, - звучить раціонально. Тоді…

- Рейно, - Аспер поклав руку їй на плече, - ти довіряєш своєму скакуну?

- Так, звичайно. Що за питання? Я Звіру життя довірити можу.

- Тоді, можливо, краще діти їдуть на ньому. Він надійний і навчений. А ти зі мною поїдеш попереду. Мій кінь добре навчений, а сідло розраховане на двох наїздників. Все ж таки, я мандрував іх Сафією. Буде зручніше. А ще Звір бачитиме тебе і покірно слідуватиме за нами. А Хел, як вже визвався, контролюватиме їх зі спини. Він сказав, що Звір його знає. Отже у критичній ситуації ми зможемо контролювати скакуна і спереду, і ззаду.

- Хей, а може б ти?.. – роздратовано почав Хел, але Рей його перервала.

- Звучить ще раціональніше, - промовила вона, - так і зробимо. Так, ходячі проблеми, а ну. До мене. Звір, ти вже потерпи їх трохи, добре?

Вона допомогла студентами осідлати свого коня, а сама застрибнула у сідло до Аспера. Лис краєм ока поглянув на те, яке невдоволене обличчя було у Хелісена. «Ох, Таску, сподіваюсь на твою вдячність» - подумки посміхнувся Аспер.