Читати книгу - "Будь моєю фіктивною, Ана-Марія Еріш"

Здавалося, що все знову стало на свої місця. Я все частіше розумів, що життя з Євою стало звичним, але в найкращому сенсі цього слова. Ми більше не жили на нервах, на межі – ми просто були разом.

Вранці, коли я прокидався і бачив її поруч, я не міг не посміхатися. І хоча у мене було багато справ, концертів, репетицій, все це стало звичним фоном, за яким стояв важливий момент – Єва була зі мною.

Якщо чесно, я навіть не очікував, що прості "будні" може бути таким спокійним і водночас важливим. Це не була яскрава, емоційно напружена історія – це була історія, де кожен день був інший, але водночас такий знайомий і стабільний.

На цей момент ми вже кілька тижнів жили разом. І хоч це було все ще частково фіктивним шлюбом, я відчував, що є щось більше. Щось справжнє. Але в той же час я не міг позбутися відчуття, що все це було певною мірою дивним.

— Кір, ти не забув, що сьогодні репетиція концерту? — почув я її голос з-за дверей, і, хоч і не хотів це визнавати, я відчув, як на серці стало легше.

— Не забув, — відповів я, піднімаючи голову від ноутбука. – Таке важко взагалі пропустити повз уваги.

Зазвичай наші будні проходили так: я проводив час на репетиціях або в студії, а вона займалася своїми справами. Інколи ми разом відправлялися на прогулянки, де я міг спокійно помовчати, а вона завжди знаходила тему для розмови. Це було її особливою силою – вона могла зацікавити будь-кого.

Я сів на диван і поглянув на неї, коли вона увійшла в кімнату, повністю зібрана та готова до виходу. В її погляді було щось зухвале, як завжди.

— Що сьогодні буде? — запитав я, піднімаючи брову. — Що-небудь цікаве?

— Ти хочеш "цікаве"? — сміючись, запитала вона, кидаючи мені підозрілий погляд. — Я думаю, ми пару  годин поробимо щось корисне, а потім просто розслабимося. Можливо, трохи чогось алкогольного у вихідний.

— Хм... алкоголь? — я посміхнувся, згадавши, як вона колись сказала, що не проти провести вихідний за келихом вина чи навіть міцнішим.

— Ну, я не буду випивати більше, ніж треба, — додала вона, помітивши моє здивування.

Але я тільки посміхнувся, знаючи, що вона завжди знаходить спосіб зробити будь-яку ситуацію цікавою. І навіть якщо все це було інколи зайвим, її гумор завжди знімав будь-яку напругу.

Ми вийшли з дому, і я зрозумів, що більше не переживаю так, як раніше. Прогулянки, обговорення простих побутових справ — все це було так природно, що почав відчувати себе навіть комфортніше, ніж раніше. І хоча я намагався зберегти певну дистанцію у своїх почуттях, я розумів, що це не просто якась угода. Це був справжній зв'язок, навіть якщо ми це не завжди визнавали.

В цей день я відчув себе спокійно, хоча й в душі все ще була невеличка буря емоцій, яка постійно нагадувала мені, що я зовсім не той, ким був до неї. Вона змінила все.

Але це було добре.

Ми приїхали на репетицію, де інші хлопці вже чекали нас. Все було, як зазвичай: сміх, жарти, хороша музика. І хоча більшість часу ми були зайняті роботою, час від часу я помічав, як вона поглядала на мене, і цей погляд був особливим. І це був найкращий момент мого дня.

— Що там? — запитав Костя, коли ми з Євою встигли знайти місце в куточку і просто сиділи, розмовляючи.

— Все чудово, — відповіла Єва, посміхаючись. — Але Кір хоче зі мною ще поговорити після репетиції.

Я відчув, як це додало легкості в атмосферу. Тепер ми мали можливість бути собою не тільки в інтимних ситуаціях, а й серед друзів. І я зрозумів, що в цьому всьому, у всіх цих буднях, саме цей момент був тим, що робило мене справді щасливим.