Читати книгу - "В тіні магнолій , Катерина Бахтурова"

– Нато, ти пробач мені, – я взяв її руку в свою. – Пробач, будь ласка. 

– Тобі немає за що просити пробачення. Серцю не накажеш. 

– Ти ж залишишся другом нашої сім’ї? Ми завжди раді тебе бачити. І це правда. 

– Так, я знаю. Звісно, як я без вас?! Але поки що про наше рішення нікому не слова. Домовилися? Мені треба морально підготуватися. 

– Домовилися. 

Ця розмова скинула тяжкий вантаж з моїх плечей і я був нескінченно вдячний Наті за її сміливий вчинок. Нарешті все стало на свої місця. Мама розцінила це як добрий знак, поняття не маючи про те, що є причиною моїх радощів. П’янке відчуття свободи дарувало мені відчуття абсолютної впевненності в своїх силах і в те, що я можу звернути гори. Тому всю енергію, яка звільнилася, кинув на створення свого дітища.