Читати книгу - "Країна Моксель, або Московія. Книга 2"

Починаючи з XI століття, необхідно розглядати будь-яку появу київського удільного князя в язичницькій землі у взаємозв’язку з християнським фактором і з утвердженням на тій землі релігії та церкви. Своїми діями князь Володимир Великий значно допоміг нашій справі спростування московської брехні про слов’янське походження Московії та входження її до складу Великого Київського князівства.

Отже, розглянемо князювання Володимира Великого після 988 року, тобто після прийняття Великим Київським князівством християнства. У князя Володимира було 12 синів. Однак "загальноросійські літописні зводи" чомусь повідали нам під 988 роком про виділення уділів лише чотирьом. І що цікаво: не по старшинству, а — врозкид.

Читаємо літопис: "...посади убо сего оканьнааго Святополка в княжении Пинске, а Ярослава Новгороде, а Бориса Ростове, а Глеба Моуроме". Про інших синів князя — мовчок: мовляв, знав літописець, де сиділи князі, але не вважав за потрібне говорити про те.

Виникає також запитання: як фінська мова стала рідною київським князям, або якою мовою вони спілкувалися в "Мерянській землі"? Адже літопис писався в ті часи, коли в тій землі жив фінський етнос. І тут хочу нагадати ще кілька парадоксів: навіть ріка Волхов — питомо фінська назва. А Ільмень-озеро в XII столітті йменувалося фінськими словами — Мойско-озеро. І це в землі слов’ян!

На початку XV століття Великий Новгород і Псков відвідав лицар Гільбер де Ланноа, котрий зафіксував, що ріки, на яких розташовувався Псков, навіть у той час мали фінські назви "Моеда і Плеско", а назва "Велика", безсумнівно, є переклад... з фінського або латиського наріччя" [44, с. 1—20].

Тобто сама згадка фінських назв міст — князівських столиць — є цілковитим абсурдом для "князя-слов’янина". Ці вставки могли з’явитися в літописі значно пізніше. А оповідання про вбивство Бориса і Гліба геть сфальсифіковане. У тому проглядається далекоглядна мета.

Пропоную спершу відновити в пам’яті далекі події. Отже, згідно з "літописним сказанням", князь Володимир 988 року нібито направив княжити в Ростов — Бориса, а в Муром — Пііба. В літописі, як не дивно, геть-чисто відсутні пояснення, як племена меря і мурома опинилися в складі Київського князівства. Але ще більш дивним виглядає відсутність літописних згадок про прийняття християнства тими землями 988 року. Ми ж пам’ятаємо, як насаджувалося християнство в новгородській землі?

У результаті аналізу виходить, що сини князя Володимира — Борис і Гліб — до 1015 року (рік їхньої загибелі) були язичниками. Тому що в так званій ростовсько-суздальській землі, як ми побачимо надалі, перші священики з'явилися лише наприкінці XI століття. Такий анекдот "спливає" від запущеного "доважку брехні".

Згідно з тим же "літописним сказанням", старший брат Бориса і Гліба — Святополк, бажаючи захопити київський престол теля вмираючого батька, послав до молодших братів гінців і по дорозі, коли ті добиралися до Києва, убив їх. Весь анекдот великоросійської літописної неправди полягає в тому, що сини Володимира Борис і Гліб не були в роду старшими, а отже, не могли бути претендентами на великокнязівський престол. Відчуваєте весь комізм ситуації — старші брати залишилися живі, а молодших Святополк злякався?!

Секрет цього "убивства" — доволі простий: князі Борис і Гліб — перші, які правили нібито в "колисці великоросів", котрих "літописне сказання" згадало поіменно. Ось чому знадобилися вимисли: перші князі "великоросів" — перші святі московської землі. Для подібної "величі" брехати доводилося фундаментально. Усе наскрізь шито білими нитками!

Як виявилось, у цьому "літописному сказанні" повністю не погоджено описові й фактологічні дані. Послухаємо:

"Питання, звідки йшов Гліб на виклик свого брата Святополка, де він був при смерті батька? Судячи зі статті 6496 (988) року, Гліб сидів у Муромі... Але навіщо ж Гліб вирушає з Мурома по Волзі на конях?.. Для чого йому було два рази переправлятися через Волгу?.. Отже, доходимо висновку, що й у розповіді про вбивство Гліба в літописному сказанні, котре дійшло до нас, є вставки супроти первісної редакції" [32, с. 80].

Професор О. О. Шахматов школи б не досяг вершин у російській історичній науці, якби всі ці брудні маніпуляції зі "вставками" приписав авторам подібних дій. Як було заведено у всіх російських істориків, професор подібні дії відносив до гріхів "древніх літописців". Мовляв, це вони, невідомі, переписуючи матеріал, вносили відсебеньки. Найчастіше —- дурниці й вигадки.

І щоб повніше розкрити дурниці "князювання Гліба в Муромі", подамо напрочуд цікавий розрахунок, виконаний професором Н. В. Шляховим у процесі аналізу путі в Київ, яку нібито здолав князь:

"Н. В. Шляхов припускав, що Гліб ішов не з Мурома, а з Ростова (погляньте, як просто: захотів — і припускав. — В. Б.)... Цікавий поданий цим дослідником розрахунок, з якого випливає, що протягом 42 днів послам Святополка і Гліба доводилося долати по 46 верст на день (якщо Гліб сидів у Ростові) або по... 60 верст (якщо він сидів у Муромі). Але, крім того, Н. В. Шляхов відзначає неясність тієї обставини, навіщо Гліб потрапив в Отмичі (село в усті Тьми)... Отмичі розташовані на лівому березі Волги. "Чи не йшов він із Білоозера? Але тоді шлях подовжувався ще на 2677 верст" [32, с. 77].

Починаючи з петровських часів, російська верста становила 1,0668 км. Тобто Гліб і посли Святополка 42 доби скакали по глухій тайзі без підмінних коней по 65 кілометрів на добу (шлях із Мурома). Навіть степовикам хана Батия по гладкому вільному степу, постійно змінюючи на "ямах" коней, важко було досягти подібної швидкості упродовж 42 діб. Але "великороси", виявляється, все могли. Як і сьогодні. Папір усе терпів. Терпить і понині.

Однак іноді й О. О. Шахматов набирався мужності й спростовував очевидну неправду Послухаємо висновок професора:

"Отже, повідомлення про смерть Володимира, як воно викладене в літописному сказанні, що дійшло до нас, веде нас до рішучого твердження, що перед нами перекручений текст" [32, с. 74].

Чудово! Нарешті професор О. О. Шахматов добився істини. І далі він говорить цілковиту правду:

"Нестор повідомляє, що Гліб був при батькові, але після смерті останнього (1015 рік) утік із Києва, побоюючись Святополка. Літопис говорить, що Борис одержав у долю Ростов, Нестор замість Ростова називає Володимир (нехай читач не плутає — мова йде про Володимир-Волинський. — В. Б.). Літопис стверджує, що Глібовим уділом був Муром, Нестор подає все це так, що малолітній Гліб зовсім не був посаджений батьком на уділ. Важко припустити, щоб Нестор навмисне зіпсував літописне сказання" (32, с. 64—65].

Отже, професор О. О. Шахматов у властивому йому стилі довів, що й князь