Читати книгу - "Адвокат негідників"

Якщо кримінальна справа пройде першою, і якщо Дуґа Ренфро визнають винним, то виграти цивільний позов буде набагато складніше. Він не зможе виступати свідком, оскільки буде засудженим.

Суддя Семсон розуміє це і намагається допомогти. Менш ніж за три місяці після провальної операції спецпризначенців він наказує усім вісьмом копам з’явитися в його кабінеті, щоб я їх допитав. Жоден суддя, ані федеральний, ані будь-який інший, нізащо б не погодився на окремий допит — це було б нижче його чи її гідності. Але, щоб задати тон і продемонструвати копам та їхнім захисникам своє вкрай підозріливе ставлення, суддя Семсон розпоряджається провести допити на його території, в присутності його судового клерка і його слідчого.

Це напружене змагання доводить мене до краю. Починаю з лейтенанта Чіпа Сумеролла, керівника загону спецпризначення. Я запитую про його досвід, підготовку та участь в інших вторгненнях у домівки. Свідомо тримаюся занудно, надокучливо і незворушно. Це лише допит, мета якого — отримати свідчення під присягою. Використовуючи карти, фото- і відеоматеріали, годинами розбираємо справу Ренфро.

На допит усіх восьми копів іде шість повних днів. Зате тепер їхні свідчення є в протоколі, і вони не зможуть змінити свої байки ані в кримінальному, ані в цивільному процесі.

У суді з сімейних справ я побував усього раз — коли довелося відповідати за власні гріхи. Я й під дулом пістолета не займатимусь розлученнями чи всиновленнями. Джудіт, навпаки, заробляє на життя в огидних війнах справ про розлучення — це її територія. Сьогодні Його Честь — такий собі Стенлі Ліф, дратівливий, досвідчений і давно до всього байдужий. Джудіт представляє свої інтереси сама, я також. На таку подію вона притягла Аву — єдину сьогодні глядачку, яка сидить у такій короткій спідниці, що коротше вже просто нікуди. Помічаю, що суддя Ліф розглядає її і явно насолоджується побаченим.

Оскільки ми обоє адвокати і самі представляємо свої інтереси, суддя Ліф відступає від формальностей та дозволяє нам просто сидіти і говорити, наче ми в арбітражному суді. Однак протокол ведеться, стенографіст усе фіксує.

Першою виступає Джудіт — розказує, що я найгірший батько на світі, бо повів сина на кейдж-файтинг. А потім через чотири дні Старчер уперше встряв у бійку в школі. Словом, очевидно, що я зробив його монстром.

Суддя Ліф бурмоситься, мовляв, це просто жахливо.

Джудіт, задіюючи всю свою театральну майстерність, заявляє про необхідність повністю припинити права на відвідування, щоб дитина більше ніколи не потрапила під мій вплив. Суддя Ліф коротко зиркає в мій бік, немов питаючи: «Вона збожеволіла?»

Та ми тут не заради пошуку справедливості, а заради шоу. Джудіт — розгнівана мати, і тепер вона вкотре притягла мене до суду. Моє покарання — це не втрата прав на відвідування, зовсім ні; радше це клопіт мати справу з нею. Вона не дозволить себе зневажати! Вона захистить дитину за будь-яку ціну!

Я з місця викладаю свою версію цієї історії, нічого не прикрашаючи.

Вона демонструє копію газети з «її сином» на першій шпальті. Таке приниження! Він міг зазнати серйозних травм. Суддя Ліф ось-ось задрімає.

Вона запрошує експерта, дитячого психолога. Доктор Салабар — жінка, ясна річ — інформує суд, що вона поговорила зі Старчером, провела з ним годину. Говорили про кейдж-файтинг і бійку на майданчику. І тепер вона дотримується думки, що кривава сцена, свідком якої став Старчер перебуваючи під моєю відповідальністю, завдала йому згубного впливу і заохотила самому почати бійку. Джудіт вдається настільки затягнути ці свідчення, що суддя Ліф ледь не впадає в коматозний стан.

Переходимо до перехресного допиту.

— Ви одружені? — починаю я.

— Так.

— У вас є син або сини?

— Так, двоє хлопчиків.

— Ви коли-небудь водили котрогось із синів на змагання з боксу, боротьби чи кейдж-файтингу?

— Ні.

— Чи якийсь із ваших синів коли-небудь вступав у бійку з іншою дитиною?

— Ну, гадаю, вони вступали в бійки, але напевно сказати не можу.

Факт її відмови від відповіді на запитання доволі промовистий.

Суддя Ліф хитає головою.

— Ваші сини коли-небудь билися між собою?

— Не пригадую.

— Не пригадуєте? Але ж ви — любляча мати, ви приділяєте своїм синам якнайбільше уваги?

— Хочеться вірити.

— То ви дбаєте про них?

— Так, що є сили.

— І ви не можете пригадати жодного випадку, коли один із них потрапляв у бійку?

— Ну, ні, принаймні зараз.