Читати книгу - "Cьоме пророцтво Семіраміди"

Словом, про Белі за тиждень мешканці Сатурну довідалися стільки хорошого, що мимоволі виникло запитання, чому йому одразу не доручили «справу відьми».

Увесь цей ажіотаж навколо фігури новопризначеного детектива дійшов до сенатора Луск Бер Коні і викликав у нього природне занепокоєння, адже рейтинг популярності Белі перевищив його власний. І хто знає, можливо, якби у той час проходили вибори до сенату, перемогу здобув би Белі, а не сенатор.

Тим часом Сновгей не зважав на Белі та його заяви. Він відчував, що той копає не там. Старший детектив ламав голову над тим, хто з трьох відвідувачів зоредрому спільник відьми. Інтуїція підказувала йому, що це хлопець із сережкою у носі.

Через довідкове комп’ютерне бюро Сновгей з’ясував, що підозрюваний перед польотом зареєструвався Степаном. Крім того, Система зберігала його фотокартку, але зовсім нічого не могла відповісти на запит про адресу, телефон, освіту і планетарну приналежність. Тоді Сновгей звернувся до свого старого товариша з SBS (Служба Безпеки Сатурна) і отримав від нього приблизно таку відповідь:

— Скажи цьому йолопу, нехай знімає маску і не дурить тебе. Такої людини не існує у Сонячній Системі. У цьому можу тебе запевнити.

Але Система легко вирахувала спільника Степана, який прибув з ним на зоредром.

Річі Чічі мешкав на бульварі Ядовитих Змій у двоповерховій круглій хатинці і створював одяг. Хатинка Чічі була геть кругла, мов куля.

Сновгей двічі подзвонив у двері. До нього вийшов сам Річі у дзеркальних окулярах. Детектив одразу його упізнав. Сновгей назвався замовником одягу.

Річі Чічі широко усміхнувся, як і личить діловій людині, яка хоче вигідно продати свій товар, запросив гостя до кімнати, скептично зміряв його поглядом, похитав головою.

Весь вигляд Річі видавав у ньому нового сатурнця — одного з тих високих мускулистих хлопців, які надто зважають на зовнішність і манери поведінки, слухають продвинуту музику, від якої недовго й оглухнути, замість горілки п’ють кефір, палять електронні цигарки і жують жуйки.

— Що шити будемо? — по-діловому запитав Річі Чічі — кептарик, шаровари, жупан?

— Карнавальний костюм. — повідомив Сновгей.

Річі Чічі вперше за весь час знайомства уважно подивився на відвідувача:

— О, це я розумію! — засміявся дизайнер. — Своя людина. Молодець! Ходімо я покажу тобі готові моделі.

Хазяїн провів Сновгея у сусідню кімнату. Тут висіли костюми із пір’я фламінго, целофану, пластмаси, кришталю, кераміки, фаянсу та піску.

— А щось серйозніше є? — запитав Сновгей.

— У сусідній кімнаті ексклюзивний костюми від Річі Чічі. Такого ти не знайдеш ніде у світі. Сорочка з вогню, брюки з води. Стихії зашиті у прозорий м’який метал. — розхвалював Річі. — Коли ідеш, вода у брюках котитися, немов морські хвилі, а вогонь на сорочці пахкає язиками полум’я. Ось так — пах-пах, — Чічі склав долоні човником і різко поплескав у них під самісіньким Сновгеєвим носом.

— Хвацько. — кивнув Сновгей. — Сам вигадав?

— Атож. — Річі пихато вип’яв груди і уподібнився гордовитому півню, що вистрибнув на тин і ось-ось заспіває. — Якщо хочете когось шокувати — кращого годі й шукати.

— Гаразд, до цього ми ще повернемося. А мо’ є щось таке, що могло б налякати?

— Налякати? — перепитав Річі. — Ти маєш на увазі, костюм примари чи вогняного дракона?

— От, от. — вхопився за почуте Сновгей. — Або дідька. Зараз я усе поясню. Моя товаришка, одна ділова партнерка з кілець, влаштовує Хелоуін, було таке свято на матінці-землі. На нього усі перевдягалися у дідьків, відьом, потерчат, русалок і їм подібних. Моя подружка вирішила відродити цей звичай.

Тепер Річі Чічі глянув на Сновгея з повагою.

— Як файно! — вигукнув він. — І туди усі припхаються у костюмах цих самих, ну, як їх там…

— Нечистої сили. — підказав Сновгей. — Обов’язково. У звичайному одязі туди не пропустять.

— Оце так шоу! Це ж справжній показ мод! О, це я розумію!!! Не те, що целофанові сукні і алюмінієві шорти. А ти можеш мене туди провести? Скільки коштує квиток на це шоу?

— Ну, я думаю, достатньо дорого. Адже це вечірка для крутеликів. Думаю, кілька тисяч. — сказав Сновгей і, помітивши, що Чічі посмутнів, додав, — Але я тебе можу провести безкоштовно, як свого друзяку. Все одно після того як з тобою попрацюють гримери, тебе матінка рідна не впізнає. Але для цього нам потрібні костюми.

— Неймовірно, — вигукнув Річі Чічі. — Зараз же і почну проектувати костюми. Ти мені допоможеш?

— Атож.

Сновгей потеліпався за новим знайомим. Дорогою він порозмислив і вирішив, що вже час переходити до справи, заради якої він сюди і прийшов.

— Чудово, що я тебе здибав. До речі, знаєш, твоє ім’я досить відоме.

— Та ну, — щоки Річі взялися багрянцем, — Я не конкурент Манараді чи Вачеліно. — Але і у мене є свій клієнт.

— Не прибідняйся. Мені показав тебе один товариш в Нью — Орлеані. Він сказав: «Ось майбутній законодавець моди на Сатурні. Скоро його одяг носитиме вся сатурнська еліта». Ось там я тебе вперше і запримітив. З тобою ще був такий колоритний харцизяка, твій друг?

— Де там, я поняття не маю, що то за один. Він забрів до мене замовити теплий костюм, бо летів на Марс. Там заміж виходила його сестра. Доки я шив, він розповідав про червону планету. Я сказав, що люблю подорожувати і хотів би глянути на неї. І він запропонував полетіти на весілля разом. Я ще запитав чи це зручно. І почув у відповідь: «О, так, Річі Чічі, все нормально. Нема проблем».

— І ти полетів?

— Полетіти то я полетів, але…