Читати книгу - "Cьоме пророцтво Семіраміди"

— Що але?

— А те, що сталося не так, як гадалося. Коли ми приземлились на Марсі, він сказав, що йому треба потеревенити з якимось пілотом. Мовляв, той мав доставити на зоредром дуже цінний вантаж.

— Так, так, продовжуй, Чічі. — Сновгей подався вперед.

— Він сказав: «Чекай мене тут Річі Чічі, я повернуся за 5 хвилин».

— І що? Ти чекав? — нетерпляче зайорзав Сновгей.

— Я мов останнє дурило прочекав його 5 годин.

— Чому як? — буркнув під носа Сновгей.

— Га? Ти щось сказав? — перепитав Річі Чічі.

— Ні, ні нічого важливого. — запевнив Сновгей. І для більшої переконливості додав, — Це я сам до себе про своє. Зі мною таке буває. Ти не зважай, продовжуй.

— А що ж тут продовжувати. — розвів руками Чічі, — Я трохи повештався містом, сподіваючись відшукати його чи бодай побачити десь весільну церемонію. Ніде нічого. Я був у абсолютному шоці. Повернувся на зоредром, почекав ще трохи та й подався додому. Відтоді я його не бачив.

— І не намагався знайти?

— А як же ж його знайдеш?

— Хіба він нічого не розповідав про себе?

— Та я навіть забув спитати як його звати. — почесав за вухом Річі Чічі.

— Ось як. — мовив Сновгей. — Не густо інформації про твого знайомого.

— Хіба ж я винен? — протягнув Чічі.

Сновгей гмикнув. А про себе подумав: «Мама твоя винна, що такого телепня виховала». А вголос сказав:

— Оце тобі й маєш, Річі Чічі. Ти тут попрацюй, а я відлучусь на хвилинку-другу і одразу ж повернусь.

— А ти куди?

— Я згадав, що мені треба занести одного листа у поштове відділення.

— А, ну гаразд, — доброзичливо мовив новий Сновгеїв приятель, — найближче за рогом, не барися, повертайся швидше, без твоїх консультацій мені не впоратись.

Через три дні після історії на зоредромі Нью-Орлеан детектив Сновгей надибав на своєму робочому столі новий лист. Як він туди втрапив знову ніхто не знав. Детектив кілька раз перечитав його уважно:

«У камері № 13 є така цікавинка, про яку не здогадується ані сенатор, ані власник зоредрому, ані ви, Сновгею. Вона єдина у Нью-Орлеані має потайне дно, яке розкривається автоматично щойно у 31-у покласти предмет вагою понад 10 кілограм і закривається одразу ж після того, як з 31-ї цей предмет вийняти. Унікальна конструкція, пане Сновгею, зроблена за моїм проектом. Якщо маєте час і охоту, можете перевірити. Як ви розумієте, пане Сновгею, дипломат з грішми кілька днів поспіль лежав на дні потаємної камери № 13 спокійнісінько чекаючи на свою власницю. Тепер щодо великої кількості тринадцяток на сейфах. Ви вірно підмітили — це мана. Дуже вдячна вам за гроші. З любов’ю Та, Котру розшукуєте. P.S. Чула, що вас усунули від справи. Співчуваю.»

Сновгей переконався у достовірності написаного того ж дня.

— Тепер про історію з п’ятьма мільйонами лементують усі ЗМІ. — сказав Лук товаришу, коли вони в черговий раз вибрались на каву з вершками. — Гарно вона вигадала, га?

— Виходить гроші кілька днів пролежали у тій самій камері, але, так би мовити, поверхом нижче?

Лук кивнув і задоволено присвиснув.

— Багато галасу даремно, — буркнув Нек, — це ж не магія, а звичайнісінький трюк.

Лук покосився на приятеля і несхвально похитав головою.

— Багато ти тямиш в магії!

— В магії може й ні, а от у фокусах… Тут мені очі в Сірка позичати не треба. Пам’ятаю якось батько повів мене в цирк, а там клоуни… такі, знаєш, страшненькі і трохи п’яні і фокусник…

— Гм, а я то думав в цирку дресировані тигри та ведмеді на велосипедах виступають…

— І що ти все мене перебиваєш!

— Боронь Боже, кажи, кажи. Я більше й слова не вимовлю, німуватиму як риба.

Нек недовірливо глянув на товариша, але продовжив:

— Фокусник посадив у порожній капелюх зайця з маленькими вушками, махнув кілька раз тим капелюхом, а потім як почав з нього тягнути заячі вуха! Тягне й тягне, метр витягнув і ще тягне, два витягнув і ще тягне. А далі знову капелюхом махнув і витягнув зайця з такими ж маленькими вухами; розкланявся і втік за лаштунки. А на його місце прибігли дурні клоуни. Доки вони ляси точили, я пробрався за лаштунки та й давай прохати фокусника, аби він навчив мене заячі вуха розтягувати. Спершу той навідріз відмовлявся, але видно я йому добряче надокучив і він таки погодився взяти мене в учні. Навчався я в нього кілька місяців, тому фокусами мене не здивуєш.

— Можна коментувати? — нетерпляче попитав Лук.

— Коментуй на здоров’я.

— А тобі не спадало на думку, що капелюх має потайне дно з імітацією заячих вух?

— Насправді все так і було, як ти кажеш. Але про це я довідався згодом. Я все це для того розповів, щоб ти знав, що я у фокусах не чайник.

— Ой, ой, який хвалько, аж ніяково сидіти біля тебе. Уже прирівняв себе до волхвині. — скривився Лук.

— А що ти так підстрибуєш, мов крапля на сковорідці; дивись, друже, не перетворись із мисливця за волхвинею у її шанувальника.

— Що ти вигадуєш, фантазере? — обурився Лук. — Скажу тобі, як на сповіді: мені її витівка до вподоби. І я не проти б мати таку компаньйонку у справі. А ці твої заячі вуха… Знаєш, ними мільйонів не заробиш.