Читати книгу - "Пан Халявський"

котрій їх розтрясло на смерть, коли вони їхали до мене в полк, вирушив я до тітки, де жили мої сестри. Тітка, окрім Софійки, встигла видати заміж і сестру Віру, обох за ближніх сусідів, людей найдостойніших: у кожного були свої хутори й багато худоби. Вони, а потім і інші дві сестри, що вийшли за людей з такими ж прикметами, жили собі пре-щасливо, оточені діточками чималої кількості, як на їхнє коротке заміжжя. Тут же я дізнався, що Тетяся, моя Тетяся, яку я колись пристрасно кохав, вільно, без усякої принуки, а з цілковитою охотою, вийшла заміж за якогось піхотної армії офіцера і також має чи не більше двох дітей… О, невірна!.. Уся кров схвилювалася в мені, як се почув… Теперішні молоді люди! Якщо випаде вам десь у товаристві або наодинці з молодою дівчиною вибирати пшеницю і ваші пальці через якийсь випадок зчепляться разом, то хоч би яка чарівна була та дівчина, а не підпускайте шалапута Амура вразити ваше серце й не піддавайтеся його владі; знехтуйте зіткнення ваших суглобів і не допустіть розпалитися любовному полум'ю, бо спіткає і вас доля, подібна до моєї: вона вийде за іншого, а вам зостанеться тільки спогад… Щоправда, спогад приємний, любий серцю, про блаженні часи, та… як доміне Галушкинський казав, бувало: «Найдорожчий спогад з минулого — мізерніший за маленьке здійснення в теперішньому». Більше ні слова про невірну: всі почуття до неї я затаїв у моєму серці.

Злегка тільки спитав я в тітки поради, на кому мені женитися? І вона назвала мені десятків кілька дівчат на відданні з різними прикметами. Були одиначки, себто єдині спадкоємиці чималого маєтку, були треті в сім'ї, сьомі, одна була одинадцята: вибирай, котру хочеш, а придане за всіма в однаковій мірі. Коли я кажу: відданниця з прикметами, то не думайте, що я кажу, пристосовуючись до теперішніх понять, себто, що дівиця вихована предобре, «образована», як повелося казати тепер, — прегарно, навчена всіх мов, танців, музики всякої тощо, ні, ми розуміємо справи в справжньому понятті й речі називали як належиться; вихована — означало в нас: викохана, вигодована, не шкодуючи кошту, і через те дівка повна, велика, здорова така, що кров мало не порскає з щік, «образована» — означало, що вона мала у що вбратися і показати собою образ, чи вигляд чудовий, а під іншими прикметами розуміли ми нерухоме й рухоме майно, пуди срібла (тоді срібло не лічили на гроші, а на вагу), скрині з сукнями, та сукнями все з глазурової парчі, грезету, — все те не втрачало ніколи ціни… Так ось ті прикмети, що прикрашають дівчину! А чи розумна вона, чи добра і яку душу та серце має, — про се ніхто не турбувався. Розуму в подружньому житті жінці не треба: се аксіома. Якщо й випало б жінці мати трошки його, то вона повинна його гасити й ніде не показувати; бо для чого ж їй чоловік, коли вона може думати? Добра вона чи скажена — однаково: чоловік на те і є чоловіком, щоб у всьому вів її по своїй волі. І заради того всього, скажіть, будь ласка, чи треба ж жінці освіти? Для чого ж їм тоді чоловіки?.. За наших часів справедливіше на такі речі дивилися, і добре все йшло. Тільки й турботи було, щоб огрядної комплекції наречена була, і якщо всього бувало сповна, то женихи й крутилися коло таких.

Задля того вчинив і я за тими розумними правилами й тому склав реєстр відомих відданниць за кількістю та якістю їхніх прикмет. Спочатку поставив я, правду кажучи, одиначок, бо, признаюся, моя вдача має таке дошкульне місце — не люблю ділитися: хоч і не багато перепаде по смерті її батьків, та все те моє, невід'ємне. Честю запевняю вас, що свого правила мене ні матінка, ні батенько, ні доміне Галушкинський, ні в училищах, ні ті господа капрали, що вчили мене виступати з лівої ноги, жодне їхнє благородіє і навіть високоблагородіє — ніхто мене не навчав: а, видати, добродійна натура втелющила мені сі правила, котрі, далебі, непогані, та й втрат від них не буде.

Ось я і заявився в перший за реєстром дім. Батько був бунчуковий товариш, Гаврило Омелянович Перекрута; мав «значні маєтності та домашнього добра безліч», — так значилося в реєстрі й додано: «…та одночадна дочка Гликера Гаврилівна, літ дорослих, собою на вигляд охайненька, хоч дивиться суворо, та се вона тільки удає, щоб усі боялися її та скорялися». Заходившись свататись, я сам видумав собі рекомендацію і витвердив її напам'ять. Приїхавши до пана бунчукового товариша, я став говорити перед ним свій «діалог». Пан Перекрута терпляче слухав, і, де я переводив дух, він вигукував навперемінки: «Чи бачите!», «Чи видите!» Коли ж я кінчив усе й підбив словами: «Такі мої прикмети дожидають винагороди згодою вашою на те, щоб стати до шлюбу, як закон велить, з єдиноутробною донечкою вашою», — так він, сказавши: «Та й тільки?», вийшов і зоставив мене захоплено дожидатися побачити перед собою наречену. Коли раптом… хлопець одчиняє двері й подає мені великого гарбуза, кажучи: «Се вам, паничу, прислала панночка!»

Осміяний, я вибіг з дому, розуміється, не прийнявши гарбуза, і поспішив виїхати з такого негостинного дому. Обставини вимагали поспішати в інший дім, де ще не могли почути про вчинену мені відмову, і я наказав, не оглядаючись, гнати до другого батька, в котрого за реєстром значилася единородна дочка Євфімія.

Приїжджаю; мене приймають ласкаво, я поспішаю пояснити причину мого приїзду, кажу свій діалог. Господар витріщив на мене очі свої й сказав: «Бог з вами, паничу! Чи ви не здуріли трохи! У менедільки й є, що єдиноутробний син Юхим, а дочкою бог не благословив, і по сей день аж ніяк не маю. Як же так за чоловічу стать видати таку ж чоловічу стать? Одумайтеся!»

Я вже й не дослухав останніх слів, а від сорому вибіг, чіпляючись за двері та пороги, стрімголов, на ганок та в тарадайку — й помчав у третій дім за реєстром.

Та що довго розповідати! Таким побитом я об'їздив усі доми в окрузі верст на п'ятдесят; де тільки чував, що є панночки, або баришні, скрізь