BooksUkraine.com » Сучасна проза » Трикутний капелюх 📚 - Українською

Читати книгу - "Трикутний капелюх"

137
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Трикутний капелюх" автора Педро Антоніо де Аларкон. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 52 53 54 ... 66
Перейти на сторінку:
дуже дбає про щастя моєї родини. Так от: три дні міркував він над цією загадкою, і не знайшов ніякої відповіді! Отож, Ніні, може, тобі вдасться пояснити, як у чорнявого подружжя могла народитися білява дочка.

— Добре, зараз поміркую, — мовив Ніні. — Залиш мене самого.

Нана пішов, а Ніні сказав собі:

— Уся заковика в тім, чому вона білява. Отже, сеньйоре, треба гарненько подумати.

За цими словами він приклав вказівний палець правої руки до губ, підняв голову, звів очі до неба і заглибився в себе, впавши у своєрідний екстаз.

У такій позі він сидить і досі.

Гарний улов
І

Вкритий славою і ранами у династичній війні[81], без мідяка в кишені, як це трапляється майже з усіма героями, повернувся одного дня у свій занедбаний замок шляхетний барон де Мекіненса, щоб спочити нарешті від тягаря табірного життя, в мирі та спокої пожинаючи ті непишні плоди, які приносив йому титул.

А тепер кілька слів про самого вояку та його притулок.

Дон Хайме де Мекіненса, барон де Мекіненса, капітан, воював за інтереси Луї XIV. Було йому тоді тридцять п’ять років. Високий, ставний, відважний, рішучий, не дуже освічений, та надміру красномовний, барон дуже полюбляв гарненьких селяночок. Додайте до цього, що був він єдиною дитиною своїх померлих батьків, неодружений — і ви матимете цілком повну уяву про нашого арагонського гідальго.

Що ж стосується замку, то зовні це була точна копія його господаря… за винятком хіба що міцності: самотній, убогий, проте підносився високо, немов самого бога хотів залишити позаду!

Можете собі його уявити: кажу «уявити», бо замок, колись витесаний наполовину в скелі, тепер весь угруз в неї. Скелю цю з одного боку лизали хвилі річки Ебро, а з другого підпирала гора, яка сягала у височину аж до хмар.

Біля підніжжя гори приліпилося десь із дванадцятеро хаток, де мешкали селяни барона; чотири виноградники були всім їхнім багатством. Від села до замку п’ятнадцятьма уступами вилася стежка. Вона упиралася в рів, через який було перекинуто звідний міст. Рів наповнювався водою, що надходила з річки Ебро каналом, пробитим на півверсти північніше від замку. Бурхливим потоком спадала вода назад у повноводну річку.

Навпроти замку по другий бік річки в стрімкий бік гори теж вклинювалася скеля, менша, правда, за ту, в якій було вирубано замок. Її вершину вінчали хатина і маленький город — навіть туди дотяглася рука людини. Обидві скелі нависали над Ебро.

Над потоком, що спадав у річку, між обома скелями простягся горіховий місток. Так само, як до замку можна було потрапити тільки через звідний міст з гратами, так і до хатини на крутій скелі можна було дістатися лише через горіховий місток.

Ми вже казали, що на замковій скелі проживав барон дон Хайме де Мекіненса. Залишилося додати, що протилежну скелю уподобав рибалка: саме сміливому рішенню поставити свою хату в такому дикому, небезпечному місці й завдячував він своїм добробутом.

Даміан (так звали рибалку) зметикував підвісити невід до містка над потоком. Вода з каналу спадала до річки крізь це величезне цідило, отож вугрі і вся інша риба, підхоплена потоком, опинялася в неводі Даміана.

А він продавав свою здобич у сусідніх селах по ціні, так само помірній, як і зусилля, що їх він доклав для ловіння риби.

Оскільки ми вже ознайомилися з загальною картиною дії, давайте перейдемо до подробиць.

II

Було вже сказано, що Даміан розбагатів на щедрих дарах, які потрапляли до невода. Та ми забули сказати, що Даміан, як і багато інших чоловіків, мав дурість одружитися з дівчиною — чарівною, гарною, знадливою, великою чепурухою, одне слово — зі справжньою кокеткою, чи, якщо хочете, природженою кокеткою.

Кармела, або Кармен, Кармеліта (так він пестливо її називав), була темною селянкою, не вміла навіть читати, та й не бачила в тому потреби. Але вона спокусила б навіть Святого Антонія, якби цей відлюдник не був під крилом у самого бога.

А над Кармелою розпростер крило ніхто інший, як диявол.

Була вона білява (чомусь завжди біляві потрапляють у такі історії), дрібненька, тіло мала цупке, стрункіше за очеретину… Від пояса вгору — наче ваза з квітами… А які груди! Плечі! Шия! Яка голівка!.. Від пояса вниз — які стегна! Яка хода! Коли йде — грає все тіло! Біла, мов сніг, рум’яна, мов травневий вечір, здорова, мов гірське повітря, ніжна, мов перепілка в клітці! А вуста — вогонь! Очі — грішні! А руки! А коса! А ноженята! Як каже Сальвадор, поет з Гранади: «Звідти — до неба!»

Ой, Кармен, Кармело, Кармеліто! Що ще мав робити бідний Даміан, як не обожнювати тебе, не ховати від світу на вершечку скелі, де від усіх ти була захищена феодальним замком, де ніхто з чоловіків не зміг би пройти до тебе, щоб його не побачило геть усе село, не міг би блукати в пітьмі навколо твоєї хати — над прірвою в п’ятсот футів завглибшки!

Але такі кралі,

1 ... 52 53 54 ... 66
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Трикутний капелюх», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Трикутний капелюх"