Читати книгу - "Рекламне бюро пана Кочека"

— Наскільки я знаю, соціал-демократи відхилили пропозицію комуністів про спільні дії і розкололи лівий фронт. А комуністична партія Німеччини хибувала до певної міри на лівизну, сектантство. Керівництво її доводило, що комуністам у такій економічно розвиненій країні, як Німеччина, немає діла до міської дрібної буржуазії та селянства. А дрібна буржуазія в Німеччині — то ж більшість населення. Саме вона стала опорою фашизму…

— О боже мій! — зітхнув Сар'ян. — Варто зустрітися двом приятелям, як вони тільки те й роблять, що розмовляють про політику, навіть у присутності дами!..

— Я завжди із задоволенням слухаю ваші розмови, — сказала Ліза. — Що вдієш? Ми живемо в таку епоху, коли політика заступає всі інші інтереси!..

— До речі, як посуваються справи з тією німкенею, знайомою Ганса Вебера? — спитав Лізу журналіст.

— Виявилося, що з нею можна домовитись…

— Ця сама фрау Браун, — втрутився Василь, — передасть нам цими днями список відомих французьких журналістів, котрих підкупило німецьке посольство і вони працюють на користь Німеччини. Як ви гадаєте, можна буде викрити цих продажних писак? Маріанна, наприклад, думає, що ніяких заходів щодо журналістів, які беруть гроші в німецького посла, не буде вжито, навіть коли уряд матиме неспростовні докази.

— Бачте, — сказав Сар'ян, — у нас вважають за нормальне, коли журналіст одержує гроші від політичних партій, акціонерних та громадських товариств, навіть від окремих підприємств і пише на їх користь. Діє дуже проста логіка — кожен заробляє свій хліб як може. Звичайно, тут мова йде про підтримку фашизму. Але як ми зуміємо довести, що тих журналістів справді підкупили німці? Послатися на їхні статті? Даремно — у вільній країні кожен має право писати що хоче. Боюся, що Маріанна має рацію, — тут нічого не вдієш! — Він помовчав, подумав. — Я б міг спробувати надрукувати цей список у газеті, але знову ж таки погрібні переконливі докази, інакше патрон не погодиться. Припустімо, ми зуміємо умовити його. Журналісти одразу ж порушать проти нас судовий процес, і ми програємо його… Стривайте! Що коли цей список подати самому міністрові? Поль Бонкур довіряє мені. Хай принаймні знає, хто із журналістів продає Францію!..

— Ваша думка правильна, — підхопив Василь. — Бонкур чесний політик і завзятий антифашист. Можливо, йому пощастить використати список журналістів-зрадників у боротьбі проти профашистськи настроєних членів кабінету і в Національних зборах.

— Я так і зроблю. Проте становище самого Бонкура вже досить хистке, — сказав Сар'ян.

— Чому?

— З багатьох причин… Та головним чином через незгоди з прем'єр-міністром Даладьє. Ви, мабуть, знаєте, що три держави — Югославія, Чехословаччина і Румунія, — втративши всякі надії на підтримку з боку Франції в разі німецької агресій уклали союз — малу Антанту.

На противагу йому, англійський уряд на чолі з Макдональдом висуває ідею створення пакту чотирьох. Те, що сьогоднішніх журналістів несподівано викликали на Ке д'Орсе, можна пояснити саме цим. Поль Бонкур має рацію, коли твердить, що в цьому пакті чотирьох — Англія, Франція, Німеччина й Італія — англійці лишають за собою роль арбітра, а Франція стає віч-на-віч із двома фашистськими державами, які тісно пов'язані між собою. Прем'єр-міністр вимагає від Бонкура інших пропозицій, а в того інших пропозицій немає.

— Невже французи попадуться на гачок англійців?

— Праві у Франції і лейбористи в Англії сподіваються, що таким чином можна спрямувати увагу Гітлера на Схід. Німецька армія застряне в снігах Росії, а Європа уникне війни. Щоб порозумітися з Гітлером, англійці обіцяють йому навіть колонії. Гасло правих — «Війни уникати будь-якою ціною» — дуже популярне серед обивателів і заможних класів не тільки Франції, але й Англії.

— До чого ж погана штука політика, — прохопилося у Василя.

— Погана, що й казати. — Сар'ян підвівся. — Здається, ми забалакалися, вже пізно, час додому. Спасибі за вечерю і за приємну бесіду. — Біля дверей він обернувся до Василя. — Як тільки ви одержите список, передайте його мені, я все-таки покажу міністрові.

Після чергової зустрічі з Браун Ліза повернулася додому дуже схвильована.

— Знаєш, Василю, німкеня, передавши мені список журналістів, розповіла щось страшне!.. Вона передрукувала для посла телеграму з Берліна про те, що сьогодні вранці на приміському вокзалі Бухареста було вбито двома пострілами із револьвера румунського міністра внутрішніх справ Дуку — головного натхненника усієї франкофільської політики на Балканах. Удень посол Кестнер скликав на нараду своїх найближчих співробітників, конфіденціально повідомив їх про цей факт і виголосив промову, яку стенографувала Браун. Ось копія цієї промови, хочеш послухати? «Поздоровляю вас, панове, лід рушив, зник із землі найлютіший ворог Німеччини на Балканах, пан Дука. Хай буде земля йому пухом!..» Який цинізм! «Майте на увазі, панове, що це тільки початок. У Берліні вважають: ще п'ять-шість таких політичних убивств, і Німеччина заощадить кошти на війну й доб'ється у Європі всього, що тільки зажадає!.. Отож, — вів далі посол, — насамперед мова йде про Дольфуса. На думку Берліна, це єдиний австрієць, який по-справжньому виступає проти аншлюсу. Але гадають, що його усунуть свої ж співвітчизники, бо в Австрії кількість прибічників аншлюсу збільшується з кожним днем. Другим убивством, яке потрібно нам для того, щоб домогтися свого в Європі, має бути вбивство югославського короля Олександра. Авторитетні кола Берліна доводять: як тільки його спекаються, буде покладено край єдності Югославії і всій політиці союзницьких відносин між Францією та Балканами. Потім черга за Тітулеску — вірним союзником Парижа й Лондона. Далі авторитетні кола твердять, що того дня, коли не стане Бенеша, німецька меншість у Чехословаччині повернеться до матері-батьківщини. І ще: доти, поки живий король Альберт, Бельгія ніколи не ввійде в німецьку систему… Сподіваюсь, панове, ви погодитесь зі мною, що було б непогано, коли б і у Франції щезли ті чи інші політичні діячі». Додатковий запис стенографістки: «У відповідь на останні слова пана Роланда Кестнера лунають оплески присутніх…»

— Дай-но сюди! — Василь узяв у Лізи копію стенограми і пробіг її очима. — От мерзотники! Без ліку убивають своїх, тепер почали політичний терор у сусідніх державах!..

— Треба негайно попередити «батька», він знайде спосіб повідомити органи безпеки тих країн, де передбачаються злодійські вбивства!

— Ти маєш рацію. Тільки як попередити? Була б