Читати книгу - "Поеми - т. 5, Франко І. Я."

І жахнувся Мойсей, і з землі

Підволікся насилу,

І сказав: «Пощо мучиш мене,

Поки ляжу в могилу?

Ти не мати моя! З твоїх слів

Не любов помічаю.

Ти не мати! О ти Азазель,

Темний демон одчаю.

Відступись! Заклинаю тебе

Тим ім'ям штирочертним!

Я не вірю тобі! Ти брехун,

Хоч ти будь і безсмертним».

І почулися тихі слова:

«Нерозумна дитина!

Ти кленеш мене ним, а я ж сам

Його сили частина.

Що мені твоя вбога клятьба!

Ти б умер із одчаю,

Якби сотую частку лишень

Знав того, що я знаю.

Ти кленеш, як твою сліпоту

Ткнув промінчик пожежі,

В якій я живу й він - понад всі

Часу й простору межі.

Ось розсуну ще крихту тобі

Тіснозорості таму:

Глянь на край той, що він обіцяв

Праотцю Аврааму!»

І заблис увесь захід огнем,

І уся Палестина

Стала видна Мойсею з гори,

Мов широка картина.

А незримий товариш його,

Знай, потихо говоре:

«Бачиш зеркало чорне внизу?

Се є Мертвеє море.

А по той бік високі шпилі

До небесної стелі

Простягаються круто рядом,-

Се там Кармелю скелі.

Глянь на північ, де гори Сіон -

Євусеї кочують,

А як крикнути добре з гори,

Амореї почують.

Отся срібная стрічка - Йордан

В Мертве море впадає;

Близько устя його Єрихон

Бродового жадає.

Одинока долина над ним,

Та тісняться до неї

Амоніти по сей бік ріки,

По той бік хананеї.

А на заході гори, верхи,

Полонини широкі,

А на північ мале озерце

І знов гори високі.

Ось тобі й Палестина уся,

Край овець і ячменю,

Від Кадеса до Кармеля всю

Мов затулиш у жменю,

Ні шляхів тут широких нема,

Ні до моря проходу!

Де ж тут жить, розвиваться, рости

І множиться народу?»

Та відмовив понуро Мойсей:

«Хто дав з каменя воду,

Той сей край перемінить на рай

Для свойого народу!»

Знов почувся притишений сміх.

«Віра гори ворушить!

Та поглянь сей новий ряд картин:

Те, що статися мусить!

Бач, як сунеться плем'я твоє,

Як Йордан переходить,

Єрихон добуває і скрізь

У річках крові бродить.

Ось століттями йде боротьба

За той шмат Палестини:

Амореї, гебреї, хетта́,

Амалик, філістини.

Ось гебрейськеє царство! Що сліз

Коштуватиме й крові!

А заважить у судьбах землі,

Як та муха волові.

І не вспіє воно розцвісти,

Й розлетиться на части,

Щоб у пащу могутніх сусід

Часть за частю упасти.

Ось поглянь, які хмари летять

Від Дамаска й Галаду!

Се йде Ассур, гебреям несе

І руїну, й загладу.

Ось поглянь, червоніють поля,

Труп на трупі усюди:

Се піднявся страшний Вавілон

Не загладу Іюди.

Храм Єгови в огні... А сей тлум...

Мов комахи по полю,

Йдуть по тисячу сковані враз

Недобитки в неволю.

Чуєш плач? На руїнах рида

Одинокий розумний, 28

Що коритися радив врагам,

Щоб не впасти до трумни.

Як же пустка смердить! Але ось

Мов по пітьмі світає...

З тих, що тлумом пішли, подивись,

Як же мало вертає!

Щось дрібненьке ворушиться там,

Коло мурів Салима:

Новий люд, новий бог, новий храм,

Нова сила незрима.

І росте воно, б'ється в біді

І чіпляється грунту,

Мов будяк той низький і ціпкий,

Все готовий до бунту.

Понад голови люду того

Йдуть всесвітнії бурі,

Панства, царства встають і падуть,

Мов фантоми понурі.

Він же в своїм куточку хова

Непохитне завзяття

І ненависть лиш має для всіх,

І незмінне прокляття.

Та ненависть, найтяжча з усіх,

«Задля іншого бога»

Бач, як кублиться біля того

Храмового порога!

Вона плодить ненависть. Ось глянь:

За тиранським велінням

Ідуть сили, щоб плем'я твоє

Ще раз вирвать з корінням.

Чуєш стук? Се залізна стопа

Тих страшних легіонів,

Що толочить юдейські поля,

Робить пустку з загонів.

Чуєш плюск? Се ворожі мечі

Кров юдейськую точать.

Чуєш крик? Се юдейських дівчат

Дикі коні волочать.

Онде мати голодная їсть

Тіло свойого плоду!

Онде тисячі мруть на хрестах -

Цвіт твойого народу.

Іще раз храм Єгови горить,

І сей раз уостаннє:

Бо що тая рука розвалить,

Те вже більше не встане.

І ще раз недобитки пливуть

У неволю, як ріки,-

Та немає вже їм вітчини,

І не вернуть навіки.

І загасне Ізрайля звізда,

Щоб вже більше не сяти;

Лиш ненависть, що в храмі зросла,

Піде світом гуляти.

Сумніваєшся? Віри не ймеш?

О, ймеш віру, я знаю!

Се той рай, що жде плем'я твоє

У обіцянім краю!

Ти для нього трудився! Скажи,

Було за що трудиться?

Щоб наблизився він, може, ще

Схочеш палко молиться?»

І поник головою Мойсей.

«Горе моїй недолі!

Чи ж довіку не вирваться вже

Люду мому з неволі?»

І упав він лицем до землі:

«Одурив нас Єгова!»

І почувся тут демонський