Читати книгу - "Обери мене, Тетяна Овчіннікова"

Змусив Гарда привести пташечку на сніданок із запізненням, аби у неї не було можливості до мене звернутися – був певен, що вона не стане робити цього відкрито, і не помилився. А далі увесь день уникав її, як міг. Під час випробування через кристал спостерігав за її діями та ледь стримався, аби якимось чином не показати їй другу рану на стегні у кузена. Та хвала Іскрі, вона сама помітила, тож із завданням упоралася. Далі я вже зі сміхом слухав нарікання Вальгарда, що він залишився без одягу. Надіслав магічного вісника, в якому написав, що можна прикритися широким листям дідовника (лопух), що ріс неподалік. А суцвіттями з гачками скористатися замість ґудзиків. До вісника прикріпив ілюзію одягу, яка матеріалізується, щойно Гард прочитає вісника.
Опісля, у вітальні, я знову був відповідальним за зображення на стіні, тому, як і колись, сховався позаду та прикрився ілюзією. Ще й Гардові наказав, щоб у жодному разі не дозволив Сані посісти своє колишнє місце. Не певен був, що втримаюся від спокуси.
А ввечері я вже отримав своє нове крісло! Я просто вражений був швидкістю, з якою працювали майстри з Орлиних земель. Тож вечір був змарнований на знайомство із самохідним кріслом. Ях’я у цьому виявив неабияку допомогу!